В книзі описується складна подорож до моря батька і маленького сина у постапокаліптичному світі. Невідомий катаклізм знищив тварин і рослинність, більшість людей загинула, вижити видалось лише одиницям. Деяким завдяки вдачі, вмінням і волі до життя, деяким тому що вони об'єднались у клани канібалів.
Земля вкрита попелом та золою, завжди голодні, брудні, напівбезумні люди бредуть дорогами країни у пошуках їжі, одягу, бензину, притулку, зброї. Батько і син, імена яких навіть не називаються, теж ідуть. Ідуть довго, довше ніж треба було для того, щоб книжка мені сподобалась. Просто вона в якийсь момент стала звучати заїждженою пластинкою: довго йшли, замерзли, не їли десять днів, зустріли поганих людей, відбились, знайшли багато їжі, наїлись, довго йшли, замерзли... і так по колу три рази. Одного вистачило б, все що можна було сказати було сказано під час першого циклу. Там і так подій небагато, а якщо вони повторюються весь час, то це вганяти в сон починає, і вся емоційність історії зникає. Читаєш і думаєш коли вже вони поїдять, помиються і підстрижуться та підуть далі.
Батько дуже хворий, хлопчик, який виріс уже під час коли людей у світі майже не залишилось, а ті хто залишились часто дуже небезпечні, занадто соціальний. Скільки йому років невідомо, і визначити це неможливо, в книжці місцями він поводиться як підліток, місцями наче йому років шість.
Книга дуже депресивна, без жодного світлого моменту. Тож досить оптимістична кінцівка була, на мою думку, абсолютно недоречною, вирваною з контексту і "пришитою білими нитками". Чесно кажучи, не знаю чому вона викликала у всіх таке захоплення. Оцінка 5 з 10.
Немає коментарів:
Дописати коментар