Як будь-яка збірка творів, ця книга теж досить неоднорідна, від деяких розповідей просто неможливо відірватись, деякі ж трохи так собі. Як не дивно, цю книжку я саме читала, а не слухала, виявилось що я ще не забула як це читати :)
Об'єднує всі оповідання відчуття повної безнадії, розуміння, що нічим хорошим жодне з них не закінчиться та історії стосунків між людьми, дружби, кохання, та відносин між батьками й дітьми. Історії у більшості своїй не детективні, в них ніхто не шукає вбивць, нема розслідування, але все ж так чи інакше вони пов'язані з криміналом.
Найбільше мені сподобалось оповідання "Коли закінчаться собаки". Це той самий випадок, коли ти знаєш, що закінчиться все погано, ти не хочеш на це все дивитися, ти не хочеш знать, що таке буває, але продовжуєш читати й не можеш відірватись. В короткому оповіданні автор зумів описати й боротьбу з посттравматичним синдромом, і віддану дружбу, і історію кохання, і нещасливий шлюб, і самотність, і депресивність маленьких містечок.
"В Корпус" теж оповідання про відчай, відчай якого зазнали гравці шкільної футбольної команди після поразки в грі, яка могла стати для всіх них квитком у майбутнє, перетворитись на стипендію в коледжі, і дати шанс у житті.
Оповідання "Реанімація" мені не дуже сподобалось, якийсь чоловік за яким хтось слідкує, трохи маячня якась :)
"До Гвен" і "Коронадо" - дуже пов'язані між собою твори, які можна читати окремо не втративши абсолютно нічого. "Коронадо" є коротенькою п'єсою і приквелом "До Гвен". Як і у попередніх оповіданнях, головне в "Коронадо" і "До Гвен" це атмосфера, та вміння Ліхейна показати надзвичайну складність життя звичайних людей, яким іноді доводиться робити страшний вибір.
Ліхейн поки що не розчаровує, тож продовжу знайомитись з його творами. Оцінка - 10 оповіданню "Коли закінчаться собаки" і 7 - для всіх інших.
Немає коментарів:
Дописати коментар