Я казала що
пост про Марді Гра останній, але вирішила, що не можна писати про Південь не сказавши нічого про південну кухню. Відразу хочу зазначити, що в жодній з наших подорожей ми стільки не їли. І, у більшості випадків, все що ми їли було дуже смачним і у дуже не схожим на кухню північного-сходу США.
Почнемо з традиційних страв Міссісіпі, які нас трохи здивували. У Віксбурзі ми зайшли пообідати в один ресторанчик з фіксованим меню. Можна було обрати салат, 3 овочеві страви, основну страву та десерт. Відгуки на ресторан були гарні, люди їли радісно, тож я підозрюю, що з точки зору пересічного міссісіпця ця їжа була смачною.
Салат, який я обрала, називався томатне заливне (tomato aspic), спробувавши його я вперше в житті зрозуміла американців, які з подивом дивляться на деякі наші страви і відмовляються їх куштувати. От наче все окремо я їм, майонез, желе, помідори... але разом чогось це їсти не хотілось. Думаю приблизно те саме відчувають американці, коли дивляться на холодець.
Основною стравою я вибрала 3 різні види овочів: салатну гірчицю, квасолю, моркву та аутуфей з креветок (Étouffée). Морква була дуже солодкою, листя гірчиці неїстівним, але кажуть що це дуже корисна страва, квасоля теж була солодкою а от аутуфей був досить смачним.
Аутуфей - традиційна каджунська і креолька страва, яку готують з рису та яких-небудь молюсків (найчастіше це креветки) у спеціальному соусі. Готується вона способом який називається смозерінг, нормального перекладу я не знайшла, але якщо перекласти дослівно то це буде "задихатись, душити". Виходячи з опису цього методу, я б сказала, що це тушкування. Зазвичай таким способом готують м'ясо, морепродукти та овочі. Смозерінг полягає в тому, що інгредієнти довго тушкуються у щільно закритій посудині на дуже повільному вогні, з дуже обмеженою кількості рідини.
Мій аутуфей не виглядав так смачно і гарно як на малюнку (взятого мною з вікіпедії), але теж був нічого.
До основних страв зазвичай подають кукурудзяний хліб, це не тільки в Луїзіані і Міссісіпі, а всюди південніше Вірджинії. Хліб з кукурудзи потрапив у американську кухню від індіанських племен. На півдні країни пшеничне борошно було менш поширене і дорожче, тож тут різні страви з кукурудзи, включаючи хліб, більш популярні ніж на півночі. Фотки в мене не дуже вдалі, бо на телефон та і темно було в ресторані.
Мабуть найвідомішою стравою Півдня є гамбо. Гамбо -це дуже густий суп, в якому знайшли відображення кулінарні традиції іспанців, французів, африканців, індіанців. Гамбо у дослівному перекладі значить "окра", яка є одним із головних інгредієнтів цього супу, саме вона дає дивний присмак і тягучість. Щоб гамбо був густим до нього додають соус на основі Ру(фр. roux) - суміші пшеничного борошна і жиру, яку чи підсмажують чи варять. Традиційний гамбо роблять з курятини, додаючи різні каджунські гострі соуси, але найсмачнішим, на мою думку, є гамбо з морепродуктів. Часто його теж подають з рисом (фото з вікіпедії)
Джамбалая - луїзіанська страва, яка виникла під впливом іспанських та французьких куховарних традицій. Джамбалая - це м'ясо або овочі перемішані з рисом. Традиційну джамбалаю робили з сосисок та ковбасок, пізніше стали додавати морепродукти, свинину, курку та рибу. Овочі, з яких роблять джамбалаю, часто називають "святою трійцею" креольскої та каджунської кухні. До "трійці" входить цибуля, селера та зелений перець. Також до джамбалаї часто додають моркву, чілі, часник та помідори. Спосіб приготування - щось близьке до паельї чи плову: м'ясо та овочі підсмажуються, потім додається рис і все це вариться разом до готовності (фото з вікіпедії)
І джамбалая, і гамбо і аутуфей можуть готувались десятками різних способів, в залежності від регіону, особистого смаку повара та наявності певних продуктів, тож куштувати їх можна багато разів, чим я власне і займалась. Особливо я налягала на гамбо з морепродуктів:)
Найдивнішим,і найсмачнішим рестораном в котрому ми їли, було місце під назвою - Rita Mae's Kitchen. Більш всього це виглядало, як начебто ми прийшли просто до когось додому поїсти. Маленький будиночок, столики накриті простенькими скатертинками - як наче на кухні посадили, простеньке оформлення страв, телевізор з якимось афроамериканським серіалом і персонал, що сидів його дивився поки ми їли:) Але було дуже-дуже смачно:)
Від основних страв перейдемо до десертів. Новий Орлеан відомий своїм праліне - десертом з подрібнених горіхів залитих цукровим сиропом, карамеллю, шоколадом, рідко - медом. Найвідоміша марка -
Aunt Sally’s Pralines, вона існує з 1935 року. Продають його всюди, кажуть що смачно, але я не фанат, занадто солодке.
Та справжньою десертною візитною карткою міста є беньє (beignet). Беньє
- булочка з пишного тіста на опарі, смажена в великій кількості олії і посипана цукровою пудрою.
Найбільше це схоже на наші хрустики. Їдять беньє назвичай на сніданок, відразу після приготування, свіжими і гарячими. Найвідомішим місцем (і найтуристичнішим), де можна скуштувати беньє є кафе
Cafe Du Monde, яке крім випічки ще відоме своїм латте та кавою з цикорієм.
Цикорій до кави стали додавати не від хорошого життя. Під час Громадянської війни кава була дефіцитом тож запаси намагались розтягнути на якнайдовший час. А ще виявилось що цикорій надає каві більш м'якого смаку і шоколадного присмаку, тож рецепт прижився. Під час візиту нам не вдалось її спробувати (у нас завжди все бігом-бігом), тому я прихопила бляшанку з собою замість сувенірів. Згодом я пожалкувала, що ми обмежились лише однією банкою, треба було брати три:)
Просто я побоялась в той момент брати більше, бо “кавою нашої подорожі” стала інша популярна на півдні марка кави - Community Coffee. Community Coffee для нас тепер синонім дуже поганої кави. Я не знаю як її готують і з чого її роблять, але це найгірша кава, що я куштувала в своєму житті. Я знаю, що я трохи сноб коли мова заходить про каву, але навіть "безіменна" кава на заправках смакує краще.
Ну і на завершення, кава яку ми не пили, просто назва сподобалась:)
Не могла пройти мимо і не сфотографувати:) Ось тепер точно усе:) Дописала.
Немає коментарів:
Дописати коментар