Б'ютт - дуже цікаве місто. Справляє неоднозначне, але досить сильне враження. Колись це було гігантське (по тодішнім міркам) дуже багате шахтарське місто, зараз же воно більш мертве ніж живе.
На жаль, його спіткала доля більшості поселень, які виросли завдяки шахтам - перестали копати й життя пішло з них. Місцева влада активно намагається перетворити місто на туристичний центр, та це не дуже вдається, в чому є трохи й вина самих жителів. Ми б з радістю сходили б у музеї, попили б десь кави, але музеїв розклад складено наче спеціально так, щоб ніхто туди не потрапив, а кав'ярень взагалі ми не знайшли.
Що було дуже печально, бо дощ та холод були нашими супутниками половину усього часу, що ми провели у Монтані.
Повернемось до міста. З'явилось воно у цих краях, як і усі інші міста, завдяки золоту та сріблу. Та розбагатіло воно через те, що тут знайшли мідь. Саме цей простенький метал і став справжньою "золотою жилою".
Кінець дев'ятнадцятого - початок двадцятого сторіччя зокрема відомий тим, що у будинки та на виробництва почали проводити електроенергію, а в цій індустрії без міді нікуди.
Тож, до цього невелике, шахтарське поселення почало рости як на дріжджах, будувались будинки, з'їжджались іммігранти з усіх усюд, відкривались магазини, банки і борделі.
Куди ж без цього. Повії оселялись на теперішній вулиці Меркурі, де і сьогодні знаходиться один з найвідоміших закладів міста бордель Дюма (Dumas). Зараз його перетворили на музей, в який ми дуже хотіли потрапити, бо в таких музеях ми ще не були, але там було зачинено.
Заправляли містом і шахтами три мідних королі Вільям Кларк(William A. Clark), Маркус Дейлі(Marcus Daly) і Аугустус Хайнц(F. Augustus Heinze). Згодом Дейлі обєднався з іншими магнатами та створив компанію Анаконда (Anaconda Copper Mining Company), про яку я вже писала
тут. Анаконда стала монополістом по виробництву міді у регіоні, справи в компанії шли добре, аж поки потреба у міді не почала спадати а копалини міліти. Шахти почали зачинятись, Б'ютт занепадати.
На згадку про славетні багаті дні по всьому місту стоять копери. Копер це споруда над стовбуром шахти в якій розміщують напрямні та розвантажувальні пристрої для скіпів і клітей, що надає місту якийсь дивний вигляд.
У поєднанні з трохи пошарпаними будівлями, порожніми вулицями і поганою погодою виглядало все як декорації до постапокаліптичного фільму, але сказати що не сподобалось, я не можу. Щонайменше у міста є щось своє, якийсь настрій, своя аура.
Єдиним музеєм в який нам таки вдалось потрапити був
Світовий музей гірничої справи(World Museum of Mining). Та за голосною назвою сховався такий собі музейчик, не те щоб він поганий, але очікувалось більшого.
В музеї є експозиції в приміщенні і надворі. У середині музею виставок не багато. Перша експозиція присвячена ляльковим будиночкам і іграшкам. Цікаво звісно, але до чого тут власне шахта і копалини?
Також у музеї можна подивитись на мінерали Монтани і країни. Теж цікаво, але ми бачили вже набагато більше і кращі в
природознавчому музеї у Нью-Йорку. Можливо ми просто забагато вже бачили :) Досить швидко справившись, ми пішли дивитись що ж там надворі нам покажуть.
Надворі було цікавіше. Музей знаходиться на території шахти - Орфан Герл(Orphan Girl Mine), тож багато експонатів саме з неї.
Різні страшні машини, які використовувались, щоб активно довбти землю, пара коперів і багато різних візків, на яких все у шахту завозилось і все вивозилось. Навіть візок-туалет у них був.
Крім того у музеї відновлено типове шахтарське містечко Хелл Роарінг Галч(Hell Roarin’ Gulch), тож можна подивитись не тільки як шахтарі працювали, а і як вони жили. Прогулятись по вузеньким вуличкам та позаглядати у вікна.
В церкву та школу навіть зайти можна. Церков у "місті" аж дві, і обидві вони є оригінальними історичними будівлями.
Всього таких будівель там п'ятнадцять, всі інші хатинки побудовані з матеріалів, що відповідають історичному часу, але все одно вони лише репродукції.
Загалом було цікаво, просто музей маленький і більшість з того, що нам показували ми вже бачили в ту чи іншу поїздку, так що захоплення він не викликав. Тож ми зі спокійною душею сказали Б'ютту "До побачення", та й поїхали далі
Немає коментарів:
Дописати коментар