На жаль, його спіткала доля більшості поселень, які виросли завдяки шахтам - перестали копати й життя пішло з них. Місцева влада активно намагається перетворити місто на туристичний центр, та це не дуже вдається, в чому є трохи й вина самих жителів. Ми б з радістю сходили б у музеї, попили б десь кави, але музеїв розклад складено наче спеціально так, щоб ніхто туди не потрапив, а кав'ярень взагалі ми не знайшли.
Що було дуже печально, бо дощ та холод були нашими супутниками половину усього часу, що ми провели у Монтані.
Повернемось до міста. З'явилось воно у цих краях, як і усі інші міста, завдяки золоту та сріблу. Та розбагатіло воно через те, що тут знайшли мідь. Саме цей простенький метал і став справжньою "золотою жилою".
Кінець дев'ятнадцятого - початок двадцятого сторіччя зокрема відомий тим, що у будинки та на виробництва почали проводити електроенергію, а в цій індустрії без міді нікуди.
Тож, до цього невелике, шахтарське поселення почало рости як на дріжджах, будувались будинки, з'їжджались іммігранти з усіх усюд, відкривались магазини, банки і борделі.
Заправляли містом і шахтами три мідних королі Вільям Кларк(William A. Clark), Маркус Дейлі(Marcus Daly) і Аугустус Хайнц(F. Augustus Heinze). Згодом Дейлі обєднався з іншими магнатами та створив компанію Анаконда (Anaconda Copper Mining Company), про яку я вже писала тут. Анаконда стала монополістом по виробництву міді у регіоні, справи в компанії шли добре, аж поки потреба у міді не почала спадати а копалини міліти. Шахти почали зачинятись, Б'ютт занепадати.
На згадку про славетні багаті дні по всьому місту стоять копери. Копер це споруда над стовбуром шахти в якій розміщують напрямні та розвантажувальні пристрої для скіпів і клітей, що надає місту якийсь дивний вигляд.
Єдиним музеєм в який нам таки вдалось потрапити був Світовий музей гірничої справи(World Museum of Mining). Та за голосною назвою сховався такий собі музейчик, не те щоб він поганий, але очікувалось більшого.
В музеї є експозиції в приміщенні і надворі. У середині музею виставок не багато. Перша експозиція присвячена ляльковим будиночкам і іграшкам. Цікаво звісно, але до чого тут власне шахта і копалини?
Також у музеї можна подивитись на мінерали Монтани і країни. Теж цікаво, але ми бачили вже набагато більше і кращі в природознавчому музеї у Нью-Йорку. Можливо ми просто забагато вже бачили :) Досить швидко справившись, ми пішли дивитись що ж там надворі нам покажуть.
Надворі було цікавіше. Музей знаходиться на території шахти - Орфан Герл(Orphan Girl Mine), тож багато експонатів саме з неї.
Різні страшні машини, які використовувались, щоб активно довбти землю, пара коперів і багато різних візків, на яких все у шахту завозилось і все вивозилось. Навіть візок-туалет у них був.
Крім того у музеї відновлено типове шахтарське містечко Хелл Роарінг Галч(Hell Roarin’ Gulch), тож можна подивитись не тільки як шахтарі працювали, а і як вони жили. Прогулятись по вузеньким вуличкам та позаглядати у вікна.
В церкву та школу навіть зайти можна. Церков у "місті" аж дві, і обидві вони є оригінальними історичними будівлями.
Всього таких будівель там п'ятнадцять, всі інші хатинки побудовані з матеріалів, що відповідають історичному часу, але все одно вони лише репродукції.
Загалом було цікаво, просто музей маленький і більшість з того, що нам показували ми вже бачили в ту чи іншу поїздку, так що захоплення він не викликав. Тож ми зі спокійною душею сказали Б'ютту "До побачення", та й поїхали далі
Немає коментарів:
Дописати коментар