Зробимо перерву у нескінченних історіях про Американський Південь і перенесемось на пару постів на наш Північний Схід, до Нью-Йорку.
Американський музей природознавства відомий в першу чергу завдяки своїй колекції кісток динозаврів та фільму "Ніч у музеї". Я вже казала
тут, що останнім часом ми двічі стояли в черзі щоб потрапити у музей, так от перший раз був саме у цьому музеї. Не знаю що стало причиною величезної кількості народу вже на сходах музею, але така кількість людей нас спочатку злякала. Варто зазначити, що черга на вхід рухалась дуже швидко, а квитки ми купили у електронному кіоску, до якого була в 10 разів менша черга ніж на будь-яку з кас.
У музею природознавства є один великий недолік. Великий у прямому сенсі слова, бо музей велетенський і дуже цікавий. Обійти його за день не вийде, хіба що оббігти нічого не роздивляючись і не читаючи. Не особливо вчитуючись, ми мабуть побачили третину того що там є, а то і менше. Але читати там треба, бо якщо пропускати описи експонатів, то можна пройти мимо чогось дуже і дуже цікавого
Почали ми з каміння. На перший погляд - камені, як камені, такі самі як десь у парку чи горах, але коли починаєш роздивлятись розумієш що простий камінець може мати дуже довгу історію.
Ось це наприклад найстаріший камінь (з відомих) на нашій планеті. Його знайшли в північно-західній частині Канади. Приблизний вік - 3,96 мільярди років:
А це "молоденька" лава з гори Рейнір, штат Вашингтон (Mount Rainier, WA), їй всього дев'яносто три з половиною тисячі років. Дуже цікаво виглядає. Ми якось бачили ціле поле лави у одній з наших подорожей - фантастичний пейзаж.
А цей камінь - залишки каліфорнійського лісу
Цілі брили різних корисних копалин, таких як вугілля наприклад, нам сподобались, але треба було йти далі. Взагалі цей візит був ознайомчий, треба приходити ще раз. Точніше ще кілька раз - додивитись все що не бачили і провести більше часу біля того, що вже бачили.
Наступна експозиція мене дуже вразила. Я завжди байдуже ставилась до коштовного і напівкоштовного каміння, але це все тому що їх мені не у тому вигляді показували.
В вигляді акуратних кубиків та інших правильних форм вони й досі не викликають емоцій, а от у природній формі - краса неймовірна. Там пару великих "каменюк" прямо посеред зали стояло, то мені дуже хотілось ухопити і потягти їх з собою додому:)
Я ніколи і не здогадувалась що в світі стільки мінералів, різноманітних форм і кольорів. Лише погляньте на цей пірофіліт(pyrophyllite)
чи крокоїт(Crocoite) прекрасного оранжевого кольору
А ось це не мідний дріт стирчить з камінця, а мінерал під назвою людлокайт(Ludlockite). Я, до речі, не впевнена в українській назві, на вікіпедії не було статті українською про нього, а перекладач такого слова не знає.
Були в експозиції і більш відомі мінерали, такі як кварц - найпоширеніший на землі мінерал,
берил,
топази,
золото...
Ціли стенди були заставлені обробленими камінцями, нефритовими фігурками та прикрасами.
Це намисто від дизайнерського дому Картьє. В ньому 90 каратів і 100 брильянтів. Впевнена, що коштує воно дуже дорого, але якось не дуже вражає:)
Остання "кам'яна" експозиція присвячена камінню що нападало з неба - метеоритам. Ми її досить швидко пройшли, бо розуміли що не встигаємо взагалі нічого:) Фотографії чомусь не вийшли, тому фотка з вікіпедії
Найбільш вражаючий експонат цієї виставки - 44х тонна брила заліза. Ім'я цього метеориту - Анігіто(Ahnighito). Цей гігантський метеорит є частиною іншого, ще більшого метеорита Кейп Йорк(Cape York Meteorite).
Вік Анігіто - чотири з половиною мільярди років, а на землю ж він потрапив біля десяти тисяч років тому. Знайшли його у Гренландії, де він роками служив місцевим жителям як джерело заліза для стріл і гарпунів.
Знайшов метеорит Роберт Пірі(Robert E. Peary), відомий дослідник Арктики. Для того щоб транспортувати Анігіто було витрачено три роки і побудована єдина у Гренландії залізна дорога. Потім, щоб встановити його у музеї, були збудовані спеціальні підпори, які сягають каміння під землею. Вражає в цьому метеориті все, і його розміри, і те що йому стільки років, і "земна" історія, і те, що він прилетів до нас дуже здалеку.
На цьому поки закінчу, бо якщо писати про все в музеї в одному пості то він розтягнеться на п'ять сторінок:)
Немає коментарів:
Дописати коментар