Міста-музеї Вірджинія-Сіті і Невада-Сіті, Монтана (Virginia City - Nevada City, MT)

Щоб повністю зануритись в атмосферу монтанського містечка часів золотої лихоманки варто відвідати Вірджинія-Сіті і Невада-Сіті, два міста-побратими розташовані у підніжжі Скелястих гір Монтани.

Починається занурення з музею Невада-Сіті, в якому зібрана дуже гарна колекція музикальних машин. Багато з них працює і за двадцять п'ять - п'ятдесят центів їх можна ввімкнути і послухати музику Дикого Заходу.
Серед них орган - Wurlitzer Band Organ, Style 180, якому вже близько ста років. Всього було виготовлено п'ять чи шість таких органів, і лише два з них дожили до наших часів. Виробляла їх нью-йоркська компанія Wurlitzer.

Ще один орган Gavioli 89 Key Band Organ найбільший експонат колекції, він займає всю задню стіну досить великого приміщення. Це теж рідкісна штучка, таких великих органів всього у світі було біля ста, залишилось - десь десять. Виготовлений орган був у Франції. Кажуть, що французи після першої світової війни буквально обміняли його на їжу. Один орган на один вагон борошна. Спочатку він знаходився у Брукліні, а у 1958 році був придбаний музеєм і переїхав до Монтани.

Наслухавшись музики ми нерадісно пішли надвір, знову дивитись на відновлене шахтарське поселення:) Нерадісно, тому що котрий день продовжував йти дощ, хоча прогноз погоди обіцяв, що він ось-ось скінчиться. Поселення було стандартним - кузня, будиночки шахтарів, магазин, церква, і найстаріша у штаті школа.

Через те, що вулички музею-поселення незаасфальтовані, а людей було мало, то здавалось що і справді ми перенеслись в минуле.

Напроти музею - станція, звідки ходять потяги, що катають туристів. Та нас цікавила не поїздка, а дуже привабливі старі напівзруйновані вагони.

Також поруч був якийсь дуже дивний будинок. Не знаю чи живуть там люди, але виглядав він як декорація з якого-небудь фільму жахів.

Далі ми поїхали до Вірджинія-Сіті, яке колись було столицею території Монтана. П'ятеро золотошукачів знайшли тут родовища золота, і сотні ласих до наживи та пригод хвилею ринули до яру Адлер, в якому розташоване місто.

В найкращі часи у Вірджинія-Сіті жило десять тисяч чоловік. Місто було розтягнуте по всьому яру, тому що люди хотіли жити біля шахт і всю цю територію називали "Чотирнадцятимильним містом".

Сюди першим провели телеграф у штаті, тут був транспортний вузол і соціально-культурний центр, процвітав бізнес, випускались газети.. аж поки золото не закінчилось, а в іншому місці не знайшлось. А знайшлось воно у яру "Останній шанс" (Last Chance Gulch), яке згодом перетворилось на Гелену, сучасну столицю штату, про яку я вже писала.

Вже в 1900-х роках Вірджинія-Сіті перетворилась на місто-привид, зруйновані негодою і пожежею будівлі, відсутність людей та повний занепад. Та ті ж люди, що першими стали тут шукати тут золото, привели сюди і туристів. На їх могили почали навідуватись небайдужі, потім тут поставили меморіал, потім просто забрідали - заїжджали цікаві, а у 1937 році Вірджинія-Сіті оголосили національною історичною пам'яткою, і туризм тут почали розвивати цілеспрямовано.

Загалом тут все як і всюди, ті ж майстерні, такі ж магазинчики, пару музеїв, редакція газети, але найцікавішим було місце з різними антикварними автоматами, більшість з яких справно працювали.

Тож ми вигребли з гаманців усі копійки:)

Гадали на кохання та слухали пророцтва і навіть подивились сороміцькі "фільми". Їх показували ось такі автомати - кидаєш монетку і дивишся через "окуляри" на картинки, які для тебе гортає машина.

Ну що я вам можу сказати, те що на початку 20-го сторіччя було жорстким порно, тепер навіть у дитячих мультиках показують:) Але було цікаво:)
І Вірджинія-Сіті, і Невада-Сіті нам сподобались. До того ж нарешті почало випогоджуватись, що не могло не впливати на настрій позитивно.