вівторок, 20 грудня 2016 р.

Мости округу Медісон. Роберт Джеймс Воллер

Іноді, після прочитання книги, я сиджу і думаю, а навіщо я це взагалі читала. До того ж для мене залишається загадкою, як ця книжка взагалі потрапила до мого списку, що обов'язково треба прочитати. "Мости округу Медісон" є однією з найпопулярніших книг 20-го століття, сотні тисяч її екземплярів було розпродано, по ній зняли фільм, але мені так і не вдалось зрозуміти від чого такий ажіотаж. Мабуть, варто було припинити після того як я прослухала 20%, і ледь не заснула.

Коротко про сюжет. Річард досить успішний фотограф, обвішаний камерами і романтикою приїжджає в глухе село десь в Айові і зустрічає там домогосподарку, яку залишили на кілька днів саму вдома. Не те що б у неї був поганий чоловік чи вона була нещасною, але нуднувато їй, мабуть, було. А тут таке диво-дивне, фотограф, мандрівник, розмовляє про поезію і книжки, а не про корів і дітей. Та ще й красунчик. Франческа, саме так звати головну героїню, забувши про 20 років шлюбу, двох дітей і корів, радісно помчалась на зустріч пригодам на бігу стягуючи труси з панчохами (цікаво, якби залишити все те саме, але Річарда зробити гладким, лисим, і кривоногим, чи полюбила б вона його прекрасну душу?). Далі чотири дні вони не вилазять з ліжка, а потім назавжди розстаються. Це був короткий переказ першої частини.
Другу частину автор намагається довести читачу, що це було велике кохання з першого погляду і ці двоє не змогли одне одного забути до самої смерті. В це дуже мало віриться, і чим більше автор наполягає тим менш вірогідним це здається. Наостанок все сказане в перших двох третинах книги повторюється ще раз у листі Франчески до дітей. На випадок, якщо хтось не зрозумів з першого разу.
Дуже занудна (добре, що хоч коротка) книжка ні про що, ні подій, ні почуттів, висмоктана з пальця маячня. Можливо просто треба любити такий жанр. 0 з 10.