пʼятниця, 30 вересня 2016 р.

Осінній сезон смертей. Андрій Кокотюха

Кокотюха пише досить пристойні детективи, але читати кілька його книжок підряд не варто, одна на рік і досить. Просто деякі з них занадто схожі одна на одну. Детектив "Осінній сезон смертей" виглядає як рідний брат "Аномальної зони", не близнюк, але дуже схожий.

Головний герої книги, як і в "Аномальній зоні" - журналіст, що полюбляє випити. Саме це вподобання призвело до того, що одного разу він став підозрюваним у вбивстві молодої дівчини у студентському містечку. На щастя, швидко було знайдено свідка, і Андрія Шкараду, саме так звати журналіста відпускають на волю. Міліція хоче якомога швидше здихатись від мороки, тож на зміну Андрію швидко знаходять нового підозрюваного - місцевого бармена. Всім, включаючи міліцію очевидно, що діло шите білими нитками, тож Шкарада вирішує підключатись до слідства і таки докопатись до істини.
Журналіст швидко з'ясовує, що насправді була не одна жертва, а чотири - всі вбиті у одному районі, одним способом, тож стає очевидно, що у місті полює маніяк. Читач має змогу читати частини щоденника вбивці, якими перемежовується розповідь Шкаради. Місто завмерло паралізоване страхом очікуючи появи п'ятої жертви, тож Андрій вдається до рішучих дій, і переселяється у гуртожиток студмістечка, де трапились всі чотири вбивства. У гуртожитках всі завжди у всіх на виду, тож хтось щось мав чути, знати, бачити, але докопатись до істини дуже важко.
Хоча сюжет Аномальної зони і не схожий на сюжет "Осіннього сезону", та герої, діалоги, ситуації - дуже перекликаються і дуже штампові. Весь час не покидає відчуття дежавю. Єдине, що вбивця залишився для мене невідомим майже до кінця, тому було цікаво.
Як завжди читається легко і дуже просто, така собі літературна "яєчня", яку добре читати тільки коли дуже втомлений, чи дуже лінь навіть замислюватись. Ну так більше і сказати нема що. Одноразова середня книжка, на 5 з 10.