Стентон Холл, Натчез, Міссісіпі (Stanton Hall, Natchez, MS)

Стентон Холл - дуже гарний будинок з обовязковим дуже поганим туром. Без гіда у будинок не пускають, а роль гіда полягала в тому, що після трьох хвилин розповіді, вона собі сіла в куточку і запропонувала нам самим ходити дивитись та задавати питання. Дуже інформативно і захоплююче (сарказм)
На додачу до всього у інтернеті не дуже багато інформації про Стентон холл, там абзац, там інший, так що чогось цікавого не вдалось знайти. Інтер'єр будинку фотографувати не можна, тож фотографій теж небагато.

Стентон Холл - найбільший "довоєнний" будинок Натчез. В будинку два поверхи загальною площею більше тисячі квадратних метрів, стелі висотою більше 5 метрів і трьохметрові двері. Він був побудований у 1857-1859 роках для ірландського іммігранта і успішного плантатора Фредеріка Стентона (Frederick Stanton). Маєток тоді називали не Стентон Холл, а Белфаст, на честь столиці Північної Ірландії

Будинок, побудований у популярному стилі неогрек, займає цілий кватрал, ну звісно не сам будинок, а і землі на яких він стоїть, але навіть на той час це було розкішшю. Побудувати таку красу коштувало 83 тисячі доларів, і це без меблів і внутрішнього оздоблення. Архітектором маєтку був Томаз Роуз (Thomas Rose).

На декорування будинку теж не пожаліли грошей і сил: мармурові каміни з Нью Йорку, металеві чудернацькі люстри з Філадельфії, дзеркала з Франції...Все було підібране так, щоб вражати і якістю, і красою і ціною.
Нажаль насолоджуватись будинком містеру Стентону довелось недовго, він помер буквально через пару місяців після завершення будівництва, а вже через два роки почалась війна, і будинок було окуповано військами Союзу. Сім'я Стентонів прожила тут до 1894 року, а потім маєток було перетворено на Коледж для дівчат.

В 1938 році будинок було придбано історичною спільнотою, відреставровано і відкрито як музей. У 1974 Стентон Холл визнали Національною історичною пам'яткою.

На цьому ми завершили своє знайомство з архітектурними дивами Натчез.

Пішли ще прогулялись понад річкою, заодно подивившись на приготування місцевих до Різдвяного параду, і вирушили далі до останнього пункту призначення - Віксбургу.