Наша подорож Луїзіаною та Міссісіпі була майже закінчена. Залишалось відвідати лише пару плантацій і один музей.
Плантація Ноттовей - мабуть найкрасивіша з усіх, що ми побачили. Зараз у ній знаходиться готель і курорт, тож пересуватись і фотографувати там можна вільно. На плантацію можна потрапити знявши там кімнату, з туром і з самостійним аудіо-туром. Ми вибрали останній варіант.
Знаходиться плантація у невеликому містечку Уайт Касл(White Castle), Луїзіана, на березі річки Міссісіпі.
Ноттовей побудували у 1859 році, незадовго до війни, як і багато інших плантацій що ми відвідали. Чи плантації побудовані саме в ці роки краще збереглися, чи війна почалась тоді, коли плантатори почали аж занадто хизуватись своїм багатством.
Джон Хемпден Рендольф (John Hampden Randolph), власник Ноттовею, народився у Вірджинії у 1813, у багатій сім'ї, яка згодом переїхала до Міссісіпі. Його батько був суддею. Рендольф одружився на Емілі Джейн Ліддел в 1837. У них було 11 дітей. Рендольф займався в основному вирощуванням бавовни, але вважав що у цукрової тростини більше перспектив, тому він зібрав всю свою родину і перевіз їх у Луїзіану.
У 1842 році Джон придбав тут бавовняну плантацію і перетворив її на цукрову. Також він побудував паровий цукропереробний завод, перший у цих місцях, тож прибутки його зросли втричі. Через 10 років Рендольфи вже були найбільшими землевласниками на Півдні. Тоді ж Джону і прийшла в голову ідея, що він занадто скромно живе.
Джон Рандольф (John Randolph) наняв архітектора Генрі Говарда (Henry Howard) щоб той побудував йому найкращий будинок, бюджет будівництва - необмежений. Як і будь-якого іншого архітектора і дизайнера, така перспектива Говарда дуже порадувала. Він спланував триповерховий будинок,з асиметричним фасадом, спальнями на лівій стороні і великим фігурним виступом справа. Випуклий фасад з портиком вражав не своєю шириною, а висотою небаченою в цих краях. Він починався на рівні стелі першого поверху і піднімався на 4,7 метри.
До головного входу ведуть гранітні сходи, прикрашені металевими перилами зробленими у Новому Орлеані. Зліва - сходи для леді, справа - для чоловіків. Сходи доводилось розділяти на "чоловічі " і "жіночі", щоб чоловіки не побачили щиколотки жінок, які трохи піднімали свої довгі сукні коли підіймались сходами. На той час для леді показати свої щиколотки комусь було великим соромом.
Будівництво Ноттовей обійшлось в 80 тисяч доларів. Після того як маєток був побудований Рендольф знищив всі плани, щоб ніхто не зміг цю красу повторити. Будинок став найбільшим будинком, що був побудований до Громадянської війни у Луїзіані, його площа - 4900 квадратних метри.
Вражає будинок не тільки екстер'єром а й інтер'єром. В ньому 64 кімнати, 165 дверей, 200 вікон, більшість з яких можуть також використовуватись як двері. На кожному поверсі - ванна кімната з унітазом, гарячою і холодною водою у кранах, на ті часи це небачена розкіш і прогрес. Також у будинку всюди були газові лампи і складна система комунікацій.
Холл будинку прикрашає величезна люстра з латуні та кришталю Баккара. Ручки на дверях в холі з германської порцеляни, розписані вручу. По периметру кімнати архітектурні обломи, прикрашені різноманітними візерунками.
Найгарніша і найнезвичайніша кімната маєтку - біла бальна зала. Колони, арки, стеля, стіни навіть підлога - все пофарбоване в білий.
Рендольф хотів щоб ніщо в цій кімнаті не відволікало уваги від краси його семи доньок, які повинні були виходити заміж у саме цій кімнаті.
Вікна в цій кімнаті дуже великі, від підлоги до стелі, їх можна відкрити навстіж і створити величезний простір для вечірок.
Два каміни з мармуровим оздобленням, дзеркало ще тих часів, та портрети Марі Хеншов(Mary Henshaw) завершують оздоблення. Час наближався до Різдва тож у кімнаті ще була різдвяна ялинка.
Столова кімната теж оздоблена розкішно, різні меблі, килими та рожеві камелії які прикрашають стіни.
Камелії були улюбленими квітами Емілі Рендольф.
Сади навколо Ноттовею теж варті прогулянки, фруктові і цитрусові дерева, магнолії, дуби, троянди... Краса.
Після Громадянської війни цукровий бізнес перестав бути настільки прибутковим і землі плантації були поступово розпродані. В 1889 році, після смерті Джона, Емілі Рендольф продала все що залишилось від плантації за 50 тисяч доларів які розділила порівну між своїми дев'ятьма дітьми і собою.
Новими власниками Ноттовей стали Дезіре Пірр Ландрі(Désiré Pierre Landry) і Джин Баптіст Дугас(Jean Baptiste Dugas). Але вже через десять років вони продали плантацію Альфонсу Ханлону(Alfonse Hanlon), який збанкрутів у 1913 і був змушений продати маєток Доктору Уайту Дж Овену(Dr. Whyte G. Owen) за десять тисяч. У Доктора Овена управління плантацією теж не вийшло, тож він розпродав землі і залишив собі лише будинок. Після смерті Доктора Овена маєток дістався його сину Стенфорду, що жив тут з дружиною Одесою. Але в них не було достатньо грошей щоб підтримувати цей величезний будинок в належному стані, тож плантація була продана ще раз у 1980 році. Новим власником став Арлін К. Діз(Arlin K. Dease). Він професійно займався реставрацією старих плантацій. За три місяці він зміг повністю відремонтувати Ноттовей і відкрити його для туристів.
Арлін Діз продав Ноттовей Полу Рамсей у 1985 році. Рамсей зробив з Нотовея досить популярний готель-курорт-музей. Тут часто проводять весілля - білосніжний маєток, білосніжна бальна зала, яку архітектор спеціально спланував для цього, дуже добре виходять на фотографіях.
Немає коментарів:
Дописати коментар