Озеро Саммерсвілль вражає своєю красою і тим, що воно штучне. Насправді, це не озеро, а резервуар, що створено дамбою Саммерсвілль (Summersville Dam). Це найбільше озеро Західної Вірджинії і мабуть найкраще озеро створене руками людей.
Повноводна річка Канова(Kanawha River) досить часто виходила з берегів, тож навколишні міста весь час потерпали від повеней. Щоб запобігти цьому Американські інженерні війська взялись за діло і у 1960 році почали будувати дамбу. Її будівництво зайняло шість років. Її висота 160 метрів, довжина - 690 метрів. Дамба побудована з грунту і каміння і це друга за величиною дамба такого типу на східному узбережжі США
Цікава історія сталась з іменем дамби. Зазвичай їх називають на честь якоїсь персони, чи на честь найближчого міста. Найближчим містом від дамби було місто Гед(Gad), тож по правилам дамбу треба було назвати "Gad Dam". Але ця назва звучить дуже схоже на прокляття "God damn", тож вирішили використати назву іншого міста неподалеку - Саммерсвілль.
На дамбі побудували гідроелектростанцію, тож крім захисту від повеней вона ще й забезпечує електроенергією навколишні міста.
Ми не дуже знали де б нам краще походити біля озера, щоб розгледіти усю красу, тож зупинились в парковому офісі, де роздобули мапу, та поговорили з військовими, що приїхали на свою базу. Вони порадили нам поїхати до пляжу і там пройтись по дамбі. Ми скористались їх порадою, але видно, що вони тут на озері працюють а не відпочивають, тож не знають де у них гарні стежки.
На озері було людно, спочатку з нас хотіли взяти гроші за парковку, але коли взнали, що ми просто походить, а купатись не будемо пустили просто так. Batlle Run Trail, яку нам порадили виявилась жаркою, безрадісною і, хоч і йшла вздовж озера, ніяких чарівних пейзажів не пропонувала. Дабма (висока сіра безрадісна) з одного боку, і трошки смердюче озерце з іншого. Тож ми пройшлись трохи, розвернулись, і поїхали до іншої стежки - Лонг Поінт Трейл (Long Point Trail).
Ця стежка веде до кінця довгого виступу на першій фото. І, честно кажучи, вона не дуже цікава, йдеш, йдеш, ні озера не видно, нічого.
Досить рівна і досить пряма стежка. Довша ніж обіцяли на карті, туди і назад біля чотирьох з половиною миль. Добре, що хоч вкінці нарешті ми побачили ті краєвиди, заради яких так довго перли по жарюці.
Ось з тієї прогалини була зроблена перша фотка.
Надивившись на озеро ми знову довго і нудно йшли назад.
Якась непродумана стежка, можна було її хоч біля озера зробить, була б довша, зате цікавіша.
На цьому ми закінчили наше знайомство з озером і поїхали шукати закинуті шахти.
Немає коментарів:
Дописати коментар