У 1993 році Пайпер Керман (Piper Kerman) і її подружка Нора Янсен(Nora Jansen) подорожували по Європі і Азії, перевозили гроші та наркотики і насолоджувались життям. Врешті решт до Пайпер дійшло, що щось вона робить не так і вона осіла у Сан-Франциско, знайшла роботу, познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком і зажила звичайним життям успішної молодої жінки. Але через 5 років до неї завітала поліція... Врешті-решт Пайпер була засуджена до 15 місяців ув'язнення у федеральній в'язниці Данбері, Коннектикут(FPC Danbury)
У зв'язку з різними затримками у в'язницю Пайпер потрапила майже через десять років після того, як вона вчинила злочин. І у її очах, це було чомусь не справедливо, вона ж усвідомила свої помилки, жила пристойно, а її знайшли і посадили. Загалом книжка повна роздумів про те, що багато сидять "ні за що", лише за те що вони дозволяли влаштовувати в своїй квартирі точки наркоторгівлі, возили гроші, чи просто вживали наркотики. Правильно, за що таких людей садить, вони ж це все просто тому що бідні були, а я то думала... Також у тюрмі, на думку автора, сидять дуже пристойні і милі жінки. Може вони і милі, і так далі, але ж ніяк не взірець поведінки.
Всю книжку Пайпер розказує, яка недосконала система, що всіх садять і так далі. Думка про те, що не треба займатись протизаконною діяльністю і тоді не посадять їй так в голову і не прийшла.
Взагалі, хоч мені і цікаво було слухати, головна героїня дратувала трохи. Особливо коли починала жалітись, то їжа несмачна і весь час однакова, то душ брудний, то навчання не відповідає її стандатрам. Те, що у світі мільйони людей, які все життя прожили чесно, але живуть в гірших умовах їй на думку не спадало.
Але якщо ігнорувати це, то в цілому книжка досить добре написана, читалось легко. Книга взагалі то більше про виживання у незвичних умовах ніж про в'язницю. Я не можу сказати, що книга мені не сподобалась, чи я її не рекомендую, але нічого у своєму житті я б не втратила, якщо б я її не прочитала. Тому оцінка 5 з 10. Таке...
Немає коментарів:
Дописати коментар