У малесенькому містечку Нью-Вріндабан, населення якого складає лише 350 чоловік, серед густих лісів, високо у горах знаходиться американський Тадж-Махал -
Золотий палац(Prabhupada's Palace of Gold). Я вже
була тут, але минулого разу ми не заходили у середину, до того ж було дуже багато народу і йшов дощ, тож по території ми не гуляли.
Цей раз людей було дуже мало, яскаво світило сонце, але нажаль палац був на реставрації, тож ззовні не дуже вражав.
Ми якраз приїхали, коли починався тур, тож радо до нього приєднались. В храм можна лише босоніж, що було досить незвично, але, як-то кажуть зі своїм уставом, в чужий монастир не ходять.
Золотий палац спочатку планувався просто як будинок для Бхактиведанти Свамі Прабхупади - засновника Міжнародної Організації свідомості Крішни (International Society for Krishna Consciousness) - і повинен був бути скромним.
Та після смерті Бхактиведанти будинок вирішили перетворити на місце паломництва, тож крішнаїти почали активно прикрашати майбутній палац золотом, різьбленням, коштовностями, антикваріатом, картинами, вишивкою, неймовірними вітражами.
Нажаль, всередині не можна фотографувати, хоча можливо це плюс, можна хоч роздивитись усе добре.
Побудований на пожертви людьми, які мало що знали про оздоблення і будівництво. Палац вражає кожною деталлю інтер'єру.
Навкруги палацу - сад троянд, більшість з яких нажаль ще не розквітнули.
Фонтанчик у який можна кинути монетку і загадати бажання, яке Крішна обовязково виконає
І невеликий парк
Гід нам порадив ще завітати до храму Шрі Шрі Раджа Вріндаван Чандра (Sri Sri Radha Vrindavan Chandra Temple), який знаходиться прямо за рогом, ми вирішили що раз ми вже тут, то значить підемо.
Храм ми довго не могли знайти, тож спочатку вирішили прогулятись парком біля нього, подивитись на статую Чайтаньї Махапрабху і Нітьянанди (Chaitanya Mahaprabhu and Nityananda). Хто ці люди, я не знаю, але вони повинні бути дуже важливими персонами враховуючи розмір статуї.
По парку просто неба бігають павичі, які випрошують чого-небудь смачненького.
Врешті-решт ми знайшли храм. Просто він не виглядав, як храм. Не знаю, що ми шукали, але ззовні храм нічим не відрізнявся від навколишніх будівель готелю, лише вхід прикрашали статуї.
Але всередині храм дуже гарний, особливо гігантська стеля-вітраж.
Ми прийшли перед початком молитви, тож всі алтарі розкривали і приводили у порядок. Все таке гарне, кольорове, розцяцьковане і незвичне.
В храмі теж треба роззуватись, і заходьте, дивіться, розпитуйте. Всі тільки раді новим людям, яких можна звернути в свою віру.
Тож нас відразу оточили увагою, книжки почали пропонувань історії розказувати... Молодий чоловік, який чи працює в храмі, чи є крішнаїтським проповідником, я не знаю як там у них це все відбувається, навіть представив нам свою жінку.
Юлю. З під Києва. Це мабуть нас вразило більше ніж обидва храми разом взяті. Індуський храм серед західно-вірджинської глушини уже здавався якимось сюрреалізмом, а тут ще й українська жінка крішнаїтського священника. Поговоривши трохи з Юлею про життя українців на просторах Америки, ми відправились далі. Бо в нас ще було багато планів, і малувато часу:)
Немає коментарів:
Дописати коментар