пʼятниця, 3 червня 2016 р.

Книжкова злодійка. Маркус Зузак (The Book Thief, Markus Zusak)

"Книжкова злодійка", книга австралійського письменника Маркуса Зузака, була опублікована у 2005 році і миттєво стала дуже популярною. Вона отримала багато винагород на престижних літературних конкурсах, по ній було знято фільм, а також вона протрималась у списку бестселерів Нью-Йорк Таймс цілих 375 тижнів.

Мені цю книжку було дуже цікаво читати, тому що вперше я дивилась на Другу світову війну з протилежної точки зору, зі сторони пересічних німців. Все що я бачила, чула, читала до цього відображало реальність з погляду США чи Радянського Союзу. Не зважаючи на те, що головні герої книги не нацисти, а зовсім навпаки, все одно в мене не дуже виходило прибрати з голови картинки з хроніками другої світової: мільйони жертв, концтабори, Холокост… І наче хочеться пожаліти персонажів, вони ж дуже гарні люди, але все одно це якось не дуже виходило. Так, вони всі викликали симпатію, але все одно, коли описувалось як діти і жінки сиділи у підвалах під час бомбардування міста, я думала про жінок і дітей, які так само сиділи у підвалах і гинули сотнями у десятках інших міст по всій Європі, поки такі, начебто невинні німці, мовчали і підтримували свою армію і свого лідера.
Розповідь книги ведеться від лиця Смерті і це дуже іноді дратує. По-перше, якби Смерть прибрати і просто замінити її абстрактним персонажем, книга б нічого не втратила, ніякого сенсу в її додаванні до книжки не було. По-друге, у кожній фразі від Смерті скільки дешевого пафосу, що здається що монологи Смерті, написав не Зузак, а хтось інший. Тож після кількох перших сторінок я ледь не здійснила помилку і не перестала читати книжку. Якщо ж протриматись пару перших розділів, то далі все іде добре, Смерті, як персонажа, стає в книжці все менше, а розповідь стає все цікавішою, і врешті-решт, від неї неможливо відірватись.
Головна героїня книги Лізель Мемінгер, дев’ятирічна дівчинка, яку віддали прийомним батькам на виховання. По дорозі до нової сім’ї, брат Лізель помирає у потязі. На його похоронах дівчинка підбирає книжку, що випала з кишені копача могил. Замість того, щоб повернути книгу Лізель забирає її собі. Так вона почала красти книжки.
Прийомні батьки Лізель, Ганс і Роза Губермани, прості робочі люди, німці, які переховують у підвалі єврея Макса. Це загрожує їм усім смертельною небезпекою, але вони не можуть зрадити друга покинути його у біді, а Лізель не може перестати красти книжки.
Історії сироти Лізель, її друга Рубі, Макса, сім'ї Губерманів та крадених книжок тісно переплітаються в одну історію про людяність, надію, сміливість, кохання, смерть, життя та силу слова.
Оцінка 9 з 10.