Брошурку про Браунсвіль ми побачили у одному з туристичних центрів на дорозі, на картинках були гарні будиночки, говорилось про найстаріший чавунний міст у країні і виглядало все дуже цікаво і привабливо. Насправді все виявилось по-іншому. Замість цікавої архітектури і шарму провінційного пенсильванського містечка ми побачили забиті фанерою шибки, напівзруйновані будівлі, і повний занепад. Ми навіть від машини не стали відходити далеко, настільки там все було сумно, особливо взимку.
Розташований серед мальовничих пенсильванських гір, на березі суднохідної річки Мононгахела (Monongahela), що впадає в річку Огайо, Браунсвілль швидко став транспортним центром. Його значення тільки зросло з розвитком залізниці й сталеливарної індустрії у регіоні. До речі, потяги навіть зараз проходять прямо серед міста. Дуже дивно. В місті також процвітала індустрія, особливо відоме воно було своїми паровими човнами, яких у 1888 році тут було виготовлено аж 3000.
Занепад міста почався в 1960-х, і посилився в 70-х, після вводу ембарго на нафту та поступового занепаду і реструктуризації промисловості у регіоні. Ситуація з роками тільки погіршувалась. Слід правда зазначити, що у деяких будівлях ми помітили нові вікна, а також новий асфальт і багато машин на одній зі стоянок. Можливо тут з'явилась якась робота й у міста все ще є шанс.
Немає коментарів:
Дописати коментар