Роман «Атлант розправив плечі» після опитування американських читачів, посів другу сходинку у списку книг, які найбільше вплинули на світогляд та життя людей. Перше місце займає Біблія. Він був опублікований у 1957 році філософом-емігрантом з Радянського союзу Айн Ренд, яка за своє життя пожила за царя, побачила революцію, пожила під час Радянського режиму, бачила індустріальну революцію, Велику Депресію і розквіт економіки 50-х років своїми очима. З таким життєвим досвідом їй було що сказати світу 😊 Тож вона це і зробила. Результат вийшов монументальний, як за змістом та впливом так і за кількістю сторінок. Аудіокнига – більше 60 годин, друковане видання - 1168.
Спочатку роман був холодно сприйнятий критиками і ще холодніше читачами, слава прийшла до нього поступово. Мені він теж не сподобався і... дуже сподобався одночасно. І я розумію і тих і інших, а також розумію чому його таки оцінили.
Спершу про те що не сподобалось. Роман можна було б запросто скоротити щонайменше удвічі і він би нічого не втратив – це по-перше. По-друге – через весь роман проходить недолуга і зайва історія кохання, до того ж у ній стільки пафосу, що хочеться кричати «не вірю». Власне пафос є третьою причиною чому мені не сподобалось. Живі люди так не розмовляють, навіть дуже розумні і закохані у справи, ідеї, та інших. Роман важко читається і іноді доводиться продиратись через чагарники слів. Ну і наостанок, роман, написаний жінкою, є надзвичайно сексистським, нормальна жінка в ньому лише одна, і звісно, вона не тільки розумниця, але і красуня, бо розум, воля, підприємницький талант, кар'єрні досягнення нічого не значать, якщо жінка негарна. Всі інші позитивні герої – чоловіки. Якщо ж пропустити все перераховане вище – «Атлант» змушує думати так і викликає таку кількість емоцій, яких давно не викликала у мене книга.
Час в якому відбуваються події ніде не вказано, але за відчуттями дія відбувається у 30-50 роках в Америці. В країні відбулась індустріальна революція, але водночас до влади прийшли люди, які найбільше піклувались за інших і сповідували принцип «від кожного по можливостях, і кожному по потребах», та переживали щоб нікого не обділили. У кого які потреби і кого обділяють звісно вирішувала влада. Всі хто працює, чи створює робочі місця були обкладені непосильними податками та законами, які обмежували їх як тільки можна. Всі трудяги були оголошені людьми без моралі, бо турбуватись про прибуток і робити бізнес можуть лише бездушні люди.
Крок за кроком влада вбила конкуренцію, намагаючись створити усім рівні умови. Крок за кроком влада переконала усіх, що головне це твої почуття і потреби, а не можливості, що не можна щоб були багаті коли є бідні. Рік за роком вони виховували покоління, які спочатку не хотіли працювати, а потім вже і не могли. Покоління паразитів, кожен з яких вважав, що він від народження має право на хороше життя, яке йому хтось повинен організувати. У людей зникли щонайменші мотиви працювати краще, більше, винаходити щось нове – бо це все йшло на користь громади. Як не дивно здогадатись економіка за таких умов може зробити лише одне – рухнути, що і сталось у книзі і що давно доведено на практиці всіма спробами побудови комунізму у багатьох країнах світу.
В таких умовах всі бізнесмени, які ще здатні були мислити й працювати вирішили оголосити страйк і перестати працювати. Це стало кінцем. Чи початком нової ери.
Окремо слід зазначити промову Джона Голта, головного героя роману, про мораль, економіку, паразитів, які самі нічого не створють, але мають потреби, і про всіх людей які на них працюють. Її можна знайти тут, але не впевнена що вона викличе ті ж враження і емоції, якщо читати її окремо від роману.
Звісно у книзі доведено все до екстриму, і поділено лише на чорне і біле, але вона змушує задуматись про сучасну ситуацію теж, моду на дауншифтерство, утримування сотень людей, які фізично спроможні заробляти собі на життя самі на державні гроші й так далі. В книжці все так теж починалось 😊
Атлас – роман неоднозначний, можна погоджуватись чи не погоджуватись з тими чи іншими ідеями, але вражає він дуже сильно. Деякі фрази просто настільки точно зображають саму суть ідеї «забрати зайве у багатих», що це просто шокує. Всі сподіваються, що заберуть у багатих і віддадуть їм, забуваючи що є ще бідніші... і їх більше.
Не впевнена що захочу ще раз перечитати "Атланта" колись, але думати про нього буду ще довго. І радити усім. 10 з 10 незважаючи на те, що іноді читати це було мукою.
Немає коментарів:
Дописати коментар