середа, 11 травня 2016 р.

"Добрі знамення", Террі Прачетт і Ніл Гейман ("Good Omens", Terry Pratchett & Neil Gaiman)

"Добрі знамення" написали Ніл Гейман, мій улюблений автор, і Террі Прачетт,  який мені взагалі не пішов. Колись давно я прочитала одну книжку написану Прачеттом, не пам'ятаю вже навіть назви, але там щось було про пошту і Голема. Книжка мені дуже не сподобалась, ледь дочитала, саме тому за "Добрі знамення" я бралась з острахом. З одного боку Гейман ще ні разу не підводив, з іншого герої  і стиль Прачетта мене дуже дратували. Вже кілька перших кількох сторінок повністю розвіяли мої сумніви щодо доцільності читання цієї книги. "Добрі знамення" і справді виявились дуже добрими.

"Добрі знамення" - це книжка у якій кожне друге речення можна використовувати як цитату, це книжка, у якій повно тонкого саркастичного чорнуватого гумору, над якою треба думати, книжка, моменти якої я постійно згадую, хоч після прочитання пройшло вже кілька тижнів. Іду повз якого-небудь фастфуду - згадую Голод, читаю про динозаврів - згадую, що це лише жарт і так далі. Дуже актуальна книжка, про людей, проблеми, релігії, добро і зло.
Головними героями книги  є харизматичний і технічно підкований демон Кроулі (змій-спокусник), ангел-букініст Азірафаель і син Сатани Адам Янг.
Адам за збігом обставин виріс без належного демонічного виховання. Кроулі і Азірафаель живуть на Землі вже багато сторіч, звикли і полюбили її, вважають її своєю домівкою та дуже цінять комфорт двадцятого сторіччя,  до того ж вони стали друзями.  Тож коли Кроулі та Азірафаель взнали, що кінець світу настане рівно через сім днів і їм доведеться воювати одне проти одного, вони зовсім не зраділи.
Чотири вершники Апокаліпсису (Війна, Голод, Забруднення і Смерть) готуються до останньої битви, найсильніші Янголи підтягнули всі свої сили Раю, а Кроулі, Азірафаель і маленький Сатана роблять усе, щоб врятувати нас і цей світ. У цьому їм допомагають відьма Анафема, мисливець на відьом Ньютон Пулсіфер та “Точні пророцтва Агнес Наттер”.
Більшу частину роману написав Террі Прачетт і це відчувається, стиль і афмосфера зовсім не Геймановські. Рука Геймана відчуваєтсья у перекручуванні реальності з ніг на голову, в маленьких повсякденних детальках, які представлені у зовсім іншому світі, і шаленому міксі казки та повсякденності. Прачетту і Гейману разом вдалось створити дуже достойну книгу.
Оцінка 9 з 10, рекомендую всім шанувальникам обох авторів. А я можливо зроблю спробу номер два ознайомитись з творчістю Террі Прачетта ближче, можливо я просто чогось не зрозуміла з першого разу:)