вівторок, 24 травня 2016 р.

«Тепер я йду у дику далечінь», Джон Кракауер (Into the wild, Jon Krakauer)

«Тепер я йду у дику далечінь» («У диких умовах») документальна книга написана у 1996 році Джоном Кракауером(Jon Krakauer). Ця книга - розширений варіант статті того ж автора "Смерть невинного", що була присвячена Крістоферу Маккендлессу(Christopher McCandless). Вона була опублікована у січневому випуску Аутсайд(Outside).
Книгу було видано чотирнадцятьма мовами у 173 версіях і форматах. Її часто використовують у шкільних та університетських програмах. «Тепер я йду у дику далечінь» отримала багато схвальних відгуків, але серед них були і критичні. Так журналіст з Аляски Крег Медред(Craig Medred) назвав книгу "вигадкою автора". У 2007 році вийшов художній фільм за мотивами книги, його режисером був Шон Пенн, а головну роль зіграв Еміль Гірш.

Крістофер Джонсон Маккендлесс проживав у місті Аннандейл, Вірджинія. У травні 1990 року, після того як він закінчив університет Еморі з дуже високими оцінками, Крістофер порвав всі зв'язки з своєю сім'єю, пожертвував майже 25 000 долларів, що були його грошима на подальше навчання, благодійній організації Оксфам(Oxfam) і розпочав свою подорож по Заходу Сполучених штатів у старенькій машині Датсун, 1982 року. Датсун став жертвою повені, тож Кріс покинув її серед пустелі.
28 квітня 1992 року Маккендлесс автостопом добрався до стежки Стемпід в Алясці і продовжив свій шлях пішки. З собою в нього було 4,5 кілограми рису, рушниця 22-го калібру, кілька коробок патронів, камера і багато книжок, включаючи книжку про їстівні рослини "Tanaina Plantlore". Його обладнання та одяг зовсім не підходили для важких умов Аляски, його друзі пропонували купити Крісу більш підходящі речі, але він відмовився.
Незважаючи на загальну непідготовленість, Крістофер Маккендлесс прожив на Алясці більше ста днів, що, вважаючи на дуже важкі умови, досить багато.
Шостого вересня 1992 року туристи знайшли тіло Крістофера Маккендлесса  у закинутому автобусі. Вважають, що він помер приблизно 18-го серпня 1992 року і причиною смерті став голод.
Рік потому Джон Кракауер, автор книги, зробив спробу простежити увесь дворічний маршрут Кріса. Маккендлесс змінив ім'я на початку своєї подорожі і став називати себе Олександр Супертремп "Alexander Supertramp", тож прослідкувати за його переміщеннями було не дуже легко.
Кракауер відчував душевну близькість до Кріса Маккендлесса. Коли автору було біля двадцяти він також подався на Аляску один, взимку, не сказавши нікому де він і що він збирається там робити. А в планах Кракауера було підкоритивершину Девілс Тамб(Devils Thumb). Кракауреру вдалось повернутись живим, Маккендлессу - ні. Ось і вся різниця. Автор також проводить паралелі між Маккендлессом та Еверетом Руессом(Everett Ruess), художником і дослідником, що пропав на безмежних просторах Юти у 1934 році, коли йому було лише двадцять.
На думку Кракауера особистість і свідогляд Маккендлесса був сформований під впливом творів Генрі Девіда Торо (Henry David Thoreau) і його улюбленого письменника Джека Лондона. Він також дуже гостро відчував соціальну несправедливість і вважав, що прагнення до розкоші це дуже погано, що світ повний соціальної несправедливості. Але замість того, щоб якось змінити світ на краще він обрав померти з голоду в автобусі на Алясці, завдавши болю своїм батькам, рідним та друзям.
Маккендлессом прожив на Алясці 119 днів харчуючись їстівним корінням, ягодами та полюючи на різних тварин, одного разу він навіть вполював лося. Весь цей час він вів щоденник. Спочатку в його планах було пройти по узбережжю, але згодом він вирішив оселитись у автобусі. В липні Кріс спробував залишити Аляску, але йому це не вдалось із за бурхливої річки що відрізала його від цивілізації.Взимку річка здавалась лише замершим струмочком, влітку ж, коли активно танули сніги - вона стала широкою, глибокою і небезпечною.
30 червня у щоденнику Маккендлесса зявився запис, що він дуже слабкий, і в цьому вина насіння картоплі. Основуючись на цьому Кракауер вирішив що Кріс їв корені Hedysarum alpinum - їстівної рослини, яку в народі часто називають "Ескімоською картоплею". Коріння цієї рослини солодке і багате поживними речовинами, але влітку воно стає занадто твредим, автор думає що Маккендлесс спробвував їсти насіння.
Кракауер спочатку думав, що Кріс переплутав Hedysarum alpinum з отруйним Hedysarum mackenzii.  Отруєння Hedysarum mackenzii спричиняє слабкість, втрату координації, і блокує засвоєння поживних речовин, тож людина фактично помирає від голоду. Згодом Кракауер вирішив, що Маккендлес не переплутав рослини, просто Hedysarum alpinum теж отруйна.
Якщо Вірити Какауеру то сильна здорова людина, при посиленому харчуванні з великим вмістом глюкози та амінокислот могла б видужати навіть без медицинського втручання, але Маккендлесс  останні місяці харчувався лише рисом, дикими рослинами і іноді мясом. Процент жиру у його тілі був менше 10%, тож у нього не було жодної можливості вивести токсини. Проте дослідження які були пізніше проведені Університетом Аляски не виявили ніяких токсичних речовин у Ескімоській картоплі, що росла навкруги сумнозвісного автобусу.
Пізніше Какауер вирішив, що Крістофер отруївся пліснявою, що могла бути на рослинах, які він їв -  Rhizoctonia leguminicola. Ця пліснява відома тим, що нею часто труїться худоба. Автор книги думає, що мішок в якому Маккендлесс тримав насіння був вологим, тож отруйна пліснява там була у небезпечних дозах.
Всі ці теорії мають право на життя, але вони всі спірні. Єдине, що відомо, що точно відомо -Маккендлесс помер від голоду.
У «Тепер я йду у дику далечінь» піднято багато питань, зокрема, що ж рухає цими хлопцями, які кидають усе і йдуть у гори, чи у ліс. Чи шукають вони просвітлення, чи намагаються щось собі довести, чи це результат травми і неможливості жити у суспільстві, чи спроба знайти себе і своє призначення. Я думаю, що це просто життя у них було занадто у всіх легке, всі вони з досить забезпечених сімей, розумні, симпатичні, тож жодної проблеми за життя їм не довелось вирішити, а людині таки мабуть треба за щось боротись і чогось досягати прикладаючи значних зусиль.
Книжка мені сподобалась, люблю читати про природу, про ліс та гори, про подорожі... Особливо коли у самої не вистачає часу чи духу пуститись у небезпечну авантюру:), але мабуть настільки ризикувати я б не стала.
Оцінка 7,5 з 10.