Є поруч з нами штат повз який ми завжди проїзжаємо і який відомий в першу чергу своїми платними дорогами, їдеш по ньому зазвичай десять миль, а платиш, як у інших місцях за тисячу. Мова йде про штат Делавер. Це другий найменший за площею штат у країні, він першим прийняв конституцію Америки, в ньому заснували методистську церкву та випустили перший дуже відомий в штатах трактор Джон Дір(John Deere). Тож одним березневим днем, коли вже сидіти вдома не було сил і дуже хотілось вихідні кудись рванути, так щоб було і недалеко і цікаво ми вирішили їхати у Делавер.
Нам не лише хотілось вирватись із дому, а і з приміщень, тож треба було знайти який-небудь парк. В Делавері, незважаючи на цікаву природу і багату історію немає жодного Національного парку, але є Національний Заповідник Бобмей Хук (Bombay Hook National Wildlife Refuge). Саме туди ми і вирішили їхати. Відомий цей заповідник в першу чергу неймовірною кількістю птахів, ми не особливі фанати пташок, але бінокль з собою прихопили.
Знаходиться Бомбей Хук у глухомані. Взагалі Делавер, незважаючи на те, що він досить близько до великих міст і густозаселених районів виявився дуже фермерсько-сільским.
Приїхали ми до парку, радісно пішли платити гроші за в'їзд - 4 долари з машини, але не все так просто - там приймають лише готівку, тож довелось їхати до найближчого банкомату миль десять. З другого разу ми таки потрапили у парк.
Через парк по колу йде дорога довжиною 12 миль, вздовж якої є парковки, на яких можна зупинитись і піти бродити або ж засісти на невеличкі оглядові вежі і спостерігати за пташками.
Бомбей Хук ніякого відношення до індійського Бомбею не має, парк так назвали, тому що перекрутили голлландські слова "Boompjes Hoeck", які у перекладі значать "місце з маленькими деревами". Дерева там не сказала я б що маленькі, але природа дуже дивна.
Першим власником земель парку був Пітер Баярд(Peter Bayard), який купив землі у місцевих індіанців за 1 мушкет, 4 мірки пороху, 3 жилетки, 1 чайник та пляшку алкоголю.
У 1682 році тут уже була цивілізація, жваво йшла торгівля, росли міста. Навіть канал побудували від міста з дуже українською назвою Смирна(Smyrna) до океану, цей канал згодом став річкою Смирна.
Але повернемось до природи, парк розташований у болотах, чи плавнях, половина цих боліт залита солоною водою від океану, що приходить з приливами, інша - прісною від річок та струмків з материку. Прісноводні озера, до речі, не природні, їх створили у 1938 році, щоб тут було комфотно якомога більшій кількості видів пташок, звірів, риби, крабів та інших представників флори і фауни.
Цікавим доповненням до незвичних пейзажів була атомна станція, яка до речі в Нью-Джерсі знаходиться.
Пташок виявилось менше ніж ми очікували. Ми шукали їх на землі а вони всі чи то ховались, чи були в небі.
Бачили тільки незліченну кількість качок, білих гусей та велику блакитну чаплю. Велика - це не розміри, а частина назви. Чапля є візитною карткою парку - вона і на брошурці, і на двадцятип’ятицентовій монетці, і всюди на картинках.
Тож її дуже хотілось побачити і, на щастя, нам це вдалось. На фото погано видно, але у бінокль можна було роздивитись дуже добре. Це був перший раз, коли нам нарешті згодився бінокль. Ми його часто за собою тягаємо, але завжди забуваємо в нього дивитись:)
У брошюрі нам обіцяли, що в цю пору року у парку можна побачити сотні білих гусей. Але гусей не було, виглядали ми їх виглядали і так і не знайшли. Ну нема то й нема, вирішили ми і поїхали з парку. Аж тут прямо біля дороги, прямо на полі (підозрію, що хазяїн цього поля був не дуже радий) ми нарешті побачили всі ті обіцяні сотні птахів. Дуже гарно - як снігом вкрито.
Терер, коли все зазеленіло, парк мабуть виглядає зовсім по іншому. Треба ще раз навідатись, поки не жарко, бо влітку там мабуть така спека і мокрота...
Парк нам дуже сподобався. Ми пройшли кількома короткими стежками, помісили болото, позалазили на всі вежі, не пташок заради, а задля гарних видів. В парку було дуже тихо, людей мало, і судячи з розмірів парковок на значну кількість туристів вони і не розраховують.
Немає коментарів:
Дописати коментар