Осінній Вермонт: сир від президенту, мальовничі гори, ущелина Квічі та ще більше краєвидів

У кожному штаті Нової Англії просто повинно бути місто Манчестер(Manchester), в інших штатах - по бажанню населення:) Всього у США - двадцять один Манчестер, що, у порівнянні з сорок одним Спрінгфілдом, небагато. Кожен з Манчестерів унікальний, і по своєму гарний, мабуть, але зупинимось на Манчестері штату Вермонт.

Ми вже колись бували тут, заїжджали до маєтку Лінкольна "Хілдін", та тоді ми не гуляли містом. Заснували Манчестер у 1764 році й довгі роки воно було відоме лише численними отарами овець, які випасались на навколишніх горбах. Потім тут почали будувати шахти, фабрики та лісопилки. З приходом залізної дороги, Манчестер уподобали туристи. Сталось це ще у 1800-х роках, тож тут багато історичних і не дуже курортів і готелей.

Туристи приїжджали і приїжджають сюди милуватись осіннім листям, ходити по численним магазинам, відвідувати історичні місця та просто гуляти тихими вуличками.

Після неспішної прогулянки містом ми вирішили що в нас ще є пару годин денного світла, тож можна ще десь побродити. Останнім часом нам здається що Google зрозумів, що ми не шукаємо прямих швидких доріг, а шукаємо пригоди, тож став нам їх організовувати навіть коли ми не просимо:) Так, коли ми подорожуємо ми намагаємось якомога менше користуватись хайвеями, які в усіх штатах майже однакові, але іноді нам все ж таки треба дістатись з точки А в точку Б, бажано дорогою з асфальтовим покриттям.

Недалеко від Манчестеру знаходиться Національна зона відпочинку Вайт Рокс (White Rocks National Recreation Area) туди то ми і прямували собі спокійно, поки навігація не сказала "Повертайте тут". Ну ми й повернули:) Спочатку була просто погана дорога, а потім Google впевнено сказав, що нам прямо, на оцю стежку. Ми подивились на неї й розвернулись.

Врешті решт ми таки дістались місця, яке шукали, хоч і по грунтовим, але пристойним дорогам.

Взагалі то ми не збирались ходити по лісових стежках, але якось так сталось що ноги самі понесли на гору:) Причому не стежкою, а якось навмання, чогось нам стежка ніяк не давалась. Просто у хвойних лісах все виглядає як стежка, а блакитні маркери, якими вона позначена весь час ховались.

Стежка там коротенька і неважка - до оглядових "майданчиків" всього півмилі. Вона йде далі, але ми вирішили розвертатись бо сонечко вже сідало за горизонт.

Наступного дня ми відправились до ущелини Квічі(Quechee Gorge), але по дорозі ще заскочили на сироварню. Взагалі, з наших подорожей у Вермонт ми завжди привозимо багато їжі: кленовий сироп, цукерки, молоко, сир, ковбасу, вироби з лохини (лохина, як виявилось це правильний переклад на українську мову слова "blueberry", різновид чорниці).
Сироварня Плімут Чіз Фекторі (The Plymouth Cheese Factory) була відкрита у 1890 році Джоном Куліджем(John Coolidge), батьком Калвіна Куліджа(Calvin Coolidge), 30-го президента США.

Чесно кажучи, я і не знала що такий президент був. Сир тут виробляють смачний, за традиційними технологіями. До того ж, тут зберегли історичні будівлі пов'язані з президентом, тож туристи сюди приїжджають пачками, і, кожен бере собі хоч шматочок сиру:)Така собі рекламна кампанія:)

Будинки Куліджів та їх сусідів, сироварня, школа, магазин, церква майже не змінились з початку 20-го століття ні ззовні, ні зсередини. Вдалось зберегти меблі, знаряддя праці та елементи декору - тож відвідувачам дуже легко уявити життя на маленькому хуторі у ті часи.

Нарешті, часто зупиняючись щоб подивитись на красу осіннього Вермонту, ми добрались до ущелини Квічі(Quechee Gorge). Її глибина - 50 метрів, по дну біжить річка Оттаквічі(Ottauquechee).

Звичайно ж в парку є стежки, якими можна прогулятись вздовж річки та подивитись на ущелину зсередини, що ми й зробили:) Якщо з мосту нагорі відкриваються види на ущелину, то з ущелини дуже гарно видно міст.

Крім мосту у парку є ще і дамба, до неї теж недалеко, так що ми до неї теж прогулялись.

Час сплинув непомітно і треба було вже їхати додому. Ми ще хотіли подивитись історичну ферму-музей, але приїхавши на неї зрозуміли, що там треба провести як мінімум кілька годин, яких у нас не було. Тож сфоткали корів та й поїхали у сторону дому шукаючи ферму, де можна було б купити молока (справжнього сирого молока).

Перший раз коли ми приїхали до Вермонту ми натрапили на цю ферму випадково, купили молока і, звісно не запам'ятали де вона. Другий раз ми вже спеціально шукали цю ферму, і знову ж таки, знайшли випадково і знову ж таки не запам'ятали де вона.

Цей раз теж лише випадок привів нас на неї, але на цей раз ми вже знаємо де вона:) Саме тут на цій фермі продають смачне-смачне, справжнє молоко, без обробок, з запахом молока, смаком молока, густе і солодке...Ням-Ням. Називається ферма Taylor Farm і на ній можна крім молока ще придбати сиру, гарбузиків, погладити корову чи козу, та подивитись на курей:)

Отже, молоко знайшли, сиру купили, на листя надивились, горами побродили - далі тільки додому періодично зупиняючись щоб ще раз подивитись на усю цю красу...