Населення Америки схильне до сезонних міграцій. Влітку всі як один сідають у машини і їдуть у сторону океану, взимку - у гори кататись на лижах, а восени - дивитись на листя. Наскільки популярна така осіння розвага можна судити вже по тому, що в інтернеті купа карт, які показують у реальному часі стан жовтіння листя, а під час піку кольорів знайти хоч який-небудь готель у популярних місцях майже не можливо.
Особливо туристи з північно-східного узбережжя восени полюбляють Вермонт. І його є за що любити: милі невеликі містечка з затишними готелями, ресторанами і кафе на будь-який смак та бюджет, антикварні магазини, ферми, сир, пивоварні, молоко (справжнє сире молоко, яке має запах та смак), кленовий сироп, невисокі, але дуже мальовничі Зелені гори (Green Mountains) вкриті мішаними лісами, що восени радують око всіма відтінками жовтого, червоного та зеленого.
Ми теж вирішили, що давно не були у тих краях та на вихідних майнули дивитись на осінь. Далеко їхати не хотілось, тож зупинились на півдні Вермонту, там якраз був пік кольорів і в останній момент знайшлось місце у готелі, хтось, мабуть, скасовав поїздку. Через те, що ми не були впевнені, що кудись поїдемо, то поїздка наша була не дуже спланована. Хотілось гір, тиші й кольорів, що ми й отримали.
Гору Іквінокс(Mount Equinox) ми знайшли навмання ткнувши пальцем на мапу. Виявилось, що на гору веде дорога Скайлайн Драйв(Skyline Drive), яка закінчується оглядовим майданчиком, з якого видно п'ять гірських систем: Зелені Гори (Green Mountains), Білі Гори (White Mountains), Гори Адірондак(Adirondack Mountains), гори Беркшир(Berkshire Mountains) та Таконік Гори (Taconic Mountains). Але це в гарну сонячну погоду:) На жаль, небо було похмурим, але все одно було дуже гарно.
Повинна зауважити, що власники і упорядники Скайлан Драйву дуже перебільшують його небезпечність. З квитками навіть видають пам'ятку водія - що дорога з різкими поворотами, різко набирає висоту, вузька, як їдеш треба часто зупинятись, щоб охололи гальма, і так далі і тому подібне. Я очікувала, що зараз буде страх і жах, але в порівнянні з іншими дорогами, на які нас періодично заносить, Скайлайн Драйв виглядав дуже безпечно, я б сказала безпечніше ніж моя дорога з роботи і на роботу кожного дня:) Єдине що на спуску довелось перемикнутися на першу передачу. Побудували дорогу на вершину у 1947 році і на сьогодні вона є найдовшою дорогою США, яка знаходиться у приватній власності, хоча її довжина лише біля восьми кілометрів. Набір висоти - майже тисяча метрів. Тут регулярно проводяться автомобільні заїзди - хто найшвидше дістанеться вершини. Кажуть, що рекорд становить п'ять хвилин. Ми як їхали нагору бачили дуже багато "корветів", що спускались вниз. Мабуть, у них тут якийсь захід проводився.
На вершині розташований Оглядовий туристичний центр Святого Бруно, що пов'язаний з монастирем картузіанців на горі Іквінокс. Сам монастир розташований неподалік, під горою, але туди не можна. В самому ж центрі є невеличка капличка де можна зайнятись медитацією чи помолитись.
Також у центрі дуже цікавий камін. Колись люди на гору не їздили на машинах, а ходили пішки. Така розвага була дуже популярна у другій половині дев'ятнадцятого сторіччя. Гора Іквінокс вкрита досить м'яким камінням, тож багато хто залишав на них свої ініціали та цілі послання у майбутнє. Згодом мода минула і про стежки вкриті наскельним живописом всі забули, каміння поросло мохом та було вкрите листям, голками та землею. У 1940-х роках, коли розчищали місце для готелю що стояв раніше на місці туристичного центру та дороги, ці наскельні розписи знайшли - вони дуже добре збереглись, тож їх акуратно вирізали і прикрасили ними камін.
Від оглядового майданчику веде кілька стежок. Хоч ми й не збирались ходити по горах все ж пройшлись по найкоротшій стежці, яка веде через пахучий хвойний ліс до ще "оглядового каменю".
Звідти дуже гарно видно місто Манчестер, що знаходиться неподалік.
Полюбувались та й пішли назад - хотілось ще щось побачити в цей день:)
Немає коментарів:
Дописати коментар