Норфолк, Вірджинія, став для нас містом-сюрпризом. По-перше, ми в нього взагалі не збирались, по-друге, чогось про Норфолк мало туристичної інформації, хоча там і військова база, і лінкор Вісконсин, і саме місто дуже цікаве і гарне.
Потрапили ми у Норфолк досить випадково: пішов дощ, ми поїхали подивитись на військову базу, на базі сказали що в місті є корабель і музей, в музеї сказали що по місту є цікавий історичний маршрут. Як виявилось, на цьому маршруті, який називається
"Кеннонболл трейл" (Cannonball Trail), крім усяких різних пам'яток ще й русалки водяться. Русалка здавна була символом міста, але заполонили вулиці міста ці жителі океану лише приблизно п'ятнадцять років тому. Саме тоді у місцевого адвоката Пітера Декера (Peter Decker), після того як він і його жінка побачили у Чикаго скульптури корів, з'явилась ідея прикрасити русалками Норфолк.
Ідея всім сподобалась і скульптор Кевін Галлуп (Kevin Gallup) виготовив 130 бронзових форм у вигляді русалок. Ці форми роздали художникам, щоб вони їх розмалювали в різні кольори. Після цього русалок розпродали на благодійному аукціоні.
Деякі з русалок уже давно зникли з вулиць, інші знаходяться в ненайкращій формі, пошкоджені природою чи вандалами, інші ж продовжують радувати око місцевих жителів та туристів.
Та повернемось до стежки. Почали ми нашу прогулянку нею з Тайваньского павільйону, який, на жаль, був зачинений - там проходило весілля, тож ми тільки ззовні порозглядали його. Подарував цей павільйон місту уряд Тайваню. Цю гарну споруду побудували на місці величезного баку з мелясою. Всі деталі павільйону вироблені в Тайвані і привезені до Норфолку.
Далі - одна з найстаріших частин міста, з приватними гарними будинками з довгою історією. В них жили відомі норфолкці, зупинялись на постій солдати під час революції, та відбувались інші визначні події.
Цей район міста дуже тихий та дуже приємний, маленькі гарні будинки, клумби і дуже гарні ковані парканчики майже біля кожного. Також ми там зустріли ще одну русалку
Починало хотітись їсти, і, коли ми проходили мимо однієї з церков, виявилось що ця церква перероблена в ресторан. Меню здавалось пристойним, відгуки гарними, місце незвичайним тож ми вирішили не шукати нічого іншого та повечеряти в церкві. Повинна зазначити відразу, що ресторан-церква нам дуже сподобався, гарний сервіс, смачні страви, достойний вибір пива і приємна атмосфера, так що якщо будете у Норфолку - рекомендую. Називається місце
"Freemason Abbey"
Церква була побудована у 1873 році і в ній проводили служби різні конфесії, бо вона кілька раз переходила до рук власників тієї чи іншої християнської релігійної течії.
У 1948 році церква перестала бути церквою і служила будинком для зібрань Ордену Одд Фелловс (Order of Odd Fellows) аж до 1987-го. За ці роки церква дуже змінилась, в ній зробили страшну підвісну стелю, гарні стіни закрили пофарбованою фанерою і взагалі всіляко її модернізували, забуваючи про збереження її краси. Але у 1987 році, коли її придбали теперішні власники ресторану, перше що вони зробили це найняли майстрів різного профілю щоб поновити і підкреслити оригінальний інтер'єр та екстер'єр.
Далі ми пішли до сучаснішої частини міста, де нам дуже сподобалась ця будівля. Здається, у ній був театр, але я не впевнена. Дуже гарно.
А ще у місті дуже чисто і все виглядає щойно відремонтованим і пофарбованим. Таке враження, що буквально вчора вони пропилососили і помили кожну вуличку, підфарбували кожен стовпчик і відполірували кожен камінчик. Місто виглядає новим, чистим, дуже гарним і трохи порожнім. Великої кількості туристів нами там не було помічено. Чомусь вірджинці ховають таке прекрасне місце. Можливо це віськова таємниця.
Церква святого Пола (St. Paul’s Episcopal Church) побудована у 1739 році на місці церкви з таким же ім'ям, що стояла тут з 1641 року. Ця церква - єдина будівля в місті що пережила бомбардування та пожежі 1776 року. Ядро з британської гармати ще й досі можна побачити в одній з її стін. І, формально, ця церква і є початком Кеннонбалл трейл і причиною такої назви історичної стежки (cannonball - гарматне ядро у перекладі з англійської)
Біля міської ради - гарні фонтани, обов'язковий пам'ятник, цікава бруківка та реставрація.
Далі - меморіал Генерала Дугласа МакАртура (General Douglas MacArthur), якого тут дуже люблять чомусь. Тут знаходиться його могила, музей, архів та пам'ятник. Генерал відзначився під час другої світової війни, але ознайомлюватись з його повною біографією, щоб дізнатись чому саме він так полюбився жителям Норфолку, мені не дуже зараз хочеться
Цей барельєф ми дуже довго шукали, бо її здалеку зовсім не видно. Він вмонтований в асфальт на перетині вулиць і зображає історичні події, цікаві факти та визначні місця прибережної зони Вірджинії. Цікаво було порозглядати.
На цьому стежка закінчується, але ми ще прогулялись по набережній, знайшли ще кілька русалок та цікавих скульптур і полюбувались на дорогі яхти.
Прощатись з містом зовсім не хотілось. Так нам сподобалось, і тихо, і спокійно, і стільки всього цікавого, так що дощ і холод в день, коли ми збирались на пляж в решті решт виявився тільки нам на руку.
Немає коментарів:
Дописати коментар