Як для такого цікавого і великого міста як Нью-Йорк, музей присвячений цьому мегаполісу мав би бути кращим. Не скажу, що він був дуже сумним, але якщо нічого не знати про місто, то особливо знань не додасться. Хоча деякі експозиції були цікаві, але якось вони не про місто.
Єдине виключення - це фільм про історію Нью-Йорку з історичними мапами накладеними на сучасні, з поясненням і картою де була стіна, і чого саме вона була там, від якої пішла назва Уолл-стріт.
Коли ми прийшли до музею якраз починався тур, тож ми радо вирішили цим скористатись, але втекли з нього через 10 хвилин. Гід сказала, що вона вчителька молодших класів, а в музеї вона тільки волонтер. Нажаль, її основна професія наклала відбиток на екскурсію. По-перше вона весь час шикувала всіх за зростом, по друге, 10 раз повторювала одне і те саме, по-третє, біля кожної картини казала "подивіться на тканину, тільки подивіться на тканину". Врешті-решт ми не витримали і короткими перебіжками відірвались від групи. Зразу стало не тільки цікавіше, а і легше.
На першому поверсі музею зараз проходить виставка фотографій різних епох на фоні яких можна сфотографуватись. Навіть на підлозі помітили куди ногами ставати для найкращого ракурсу. Називається ця виставка "Загублені в старому Нью-Йорку" ("Lost in Old NY").
Другий поверх - картини. Ті самі, на яких треба було дивитись та тканину, а ще руки і лице. Це все треба було робити для визначення майстерності автора. Справа в тому, що довгий час у Нью-Йорку не було своїх вправних художників, не дуже вони хотіли сюди іммігрувати, та і переселенцям було не до портретів - займались виживанням. У 18-му сторіччі нарешті виникла потреба на яку відразу знайшлись бажаючи її задовольнити. Художник Еверт Дайкінк(Evert Duyckinck), який народився у Голландії і емігрував до США разом з батьками у ранньому дитинстві та його кузен Герардус (Gerardus Duyckinck) вивчились портретному мистецтву і прийнялись активно малювати. Виходило у них не ідеально, але вважаючи на те, що вибору не було їх творчість користувалась попитом.
Поступово, навчаючись у Європі, та створюючи школи тут, американські художники досягли високого рівня майстерності. Портрети пензля Гілберта Стюарта(Gilbert Stuart), одного з найвідоміших художників Америки, вже не виглядають аматорськими. З його творчістю знайомий увесь світ, адже саме він створив цілу серію портретів Джорджа Вашингтона. Намалював він їх багато, щоб усім вистачило. Це, до речі, було поширеною практикою - малювати кілька однакових картин, тож портрети дуже схожі одне на одного можна знайти у багатьох картинних галереях.
З картинної частини музею ми пішли у частину присвячену Золоченому сторіччю піднесення економіки США (Gilded Age). Золоченим сторіччям називають період з 1870-ї по 1900 роки, коли економіка країни росла шаленими темпами і кожного дня з'являлись нові мультимільйоонери, які просто не знали куди дівати гроші(податки тоді ще не всі вигадали), тож ті, кому вдавалось розбагатіти, жили у неймовірній розкоші. Прикраси від Тіффані, дорогі сукні, столове срібло...
Найбільше ж часу ми витратили на дуже цікаву виставку робіт ілюстратора журналу "The New Yorker" Роз Част(Roz Chast).
У неї дуже гарне почуття гумору і прикольне бачення світу, тож ми довго розглядали і читали комікси про жителів Нью-Йорку, які дуже вдало і саркастично відображають реалії міста. З усіх виставок мабуть лише ця саме про Нью-Йорк, не портрети та вазочки, а його сутність і характер.
Останню виставку присвячену еврейському театру ми проглянули дуже швидко, бо музей зачинявся і ми уже начитались і надивились,тож інформація почала погано сприйматись
Я б не сказала, що музей жахливий чи взагалі не вартий візиту, але якщо хочеться взнати більше саме про місто, то я б його не радила, якась в ньому трохи дивна підбірка експозицій і трохи воно все розрізнене і не дуже прив'язане до міста.
Немає коментарів:
Дописати коментар