Пенсильванський Музей Заготівлі Лісу (Pennsylvania Lumber Museum, Ulysses, PA)

Ще одним музеєм в нашій колекції дивних музеїв став Пенсильванський Музей Заготівлі Лісу. На нього ми натрапили випадково. Їхали собі лісом, побачили вказівники й вирішили, що нічого не втратимо якщо заскочимо, хоч до його закриття залишалась лише година. Відразу зауважу - години було мало, музей досить великий і цікавий, тож довелось в прямому сенсі цього слова бігати. До того ж було дуже чомусь холодно, а частина музею знаходиться просто неба, то хоч і були ми замотані по вуха, все одно змерзли, тож бігали ми ще і від холоду :)

Працівники музею побідкались що ми пізненько приїхали, взяли з нас половину вартості квитка і сказали поки ще видно і швидко бігти дивитись експозицію надворі. Ми так і зробили.

Ми багато де вже побували під час наших подорожей, були й на млинах, і на фабриках де виготовляють літаки та машини, на старому металообробному заводі, на фермах, на фабриці, де виготовляли кахлі, а от на лісопильні ще не бували, тому було дуже цікаво.

Пенсильванія завжди була багата натуральними ресурсами, тут добували цинк, вугілля та виробляли сталь, цемент, заготовляли ліс. В момент коли цей штат почали активно заселяти, 90% його площі було вкрито лісом. Тут ростуть біла сосна, східна тсуга, та багато інших дерев, які ціняться майстрами, що виробляють щось з дерева.

Тартак, як ще називають деревообробні підприємства, складається з кількох приміщень поєднаних в один великий комплекс. В першій будівлі, де починається експозиція ми побачили паровоз системи Шея - найпопулярнішої на лісозаготівлі моделі паровозів. Паровоз - є обов'язковим атрибутом кожного індустріального музею, який має до себе хоч якусь повагу. Цей локомотив було виготовлено у Лімі, Огайо у 1912 році.

Далі - робочі приміщення коваля та виставка різноманітних пилок. Ну і нарешті сама лісопильня. На всіх складних пристроях, призначення яких було перетворити колоди на гарні та якісні дошки, були описи, але перекладати їх дуже складно. По-перше, ми не бачили ці пристрої в дії, по-друге, ходили по музею дуже швидко, то не було коли розбиратись, по-третє, термінологія деревообробної індустрії взагалі невідома. Зважаючи на все вищеперераховане, опис цього пристрою буде коротким - на ньому розпилювали колоди. Як і чому - не знаю :) може ще якось поїдемо в ті краї то зайдемо в цей же музей та й дізнаємось :)

Надивившись на великі пилки й вщент замерзши ми пішли до музею дивитись на менші пилки, сокири, рубанки та інші знаряддя праці, що використовувались в різні роки та епохи.

Сподобались оці штучки, якими штампувати деревину, щоб її власники могли відрізняти свої дошки чи колоди від чужих

У дев'ятнадцятому і двадцятому сторіччях Америка бурхливо розвивалась тож країні потрібна була деревина. Цього добра в лісистому штаті було скільки хочеш, тож лісопильні стали з'являлись через кожні сто кроків. Навколо них виростали великі й маленькі міста. Всі рубали ліс і перетворювали його на мачти кораблів, будинки, вагони, меблі.. Так продовжувалось ціле сторіччя, але в 1920-х сталось те що рано чи пізно повинно було статись - ліс було вирубано вщент. Залишись лише пеньки.

Держава викупила сотні гектарів голої землі у власників лісопилень й почала знову засаджувати їх лісом створивши для цього спеціальні "війська" - Цивільну Природоохоронну Службу (Civilian Conservation Corps) і систему парків. Працівники нової служби засадили пагорби Пенсильванії деревами, доглядали їх, і слідкували за тим, щоб вони росли здоровими, попереджували пожежі. Роботу свою вони робили добре, тож зараз і не скажеш, що лише сто років назад ці місця були місцями екологічної катастрофи.

В наші дні Пенсильванське дерево знову почало набирати популярності, але тепер вирубка лісу відбувається контрольовано, а вирубані ділянки відразу засаджуються новим лісом.

Час проминув швидко, тож додивлялись експозицію поспіхом. Потім ми правда ще довго шукали когось кому можна дати грошей за дерев'яну ялинкову прикрасу, бо робітники музею десь поховались і не хотіли виходить. На парковці нас чекала самотня машина, бо всі інші туристи (а їх і так було небагато), вже поїхали. Ми теж не стали затримуватись і поїхали шукати нових пригод.