На цей раз, повинна зауважити, спочатку мені навіть подобалось. В основу роману лягла почута автором історія про те, як один хлопець винайняв квартиру, але її хазяїн так ніколи й не прийшов за платнею.
За сюжетом роману, головному героєві, кримінальному журналісту, немає де жити, він йде до якогось генделику, напивається там до чортиків і бідкається йому терміново треба житло. В результаті йому якийсь абсолютно незнайомий чоловік дає ключа від квартири і.. зникає, щоб так і не з'явитись. Андрій Крайній, так звуть головного персонажа така ситуація не влаштовує і він береться за розслідування, яке значно ускладнюється тим, що ніхто не бачив хто йому того ключа дав, і ніхто не знає, хто жив у тій квартирі. Але розслідування якесь дивне, все ж таки квартира не у лісі, а в Києві, а кримінальний журналіст має багато зв'язків, можна б було знайти її власників до п'ятого коліна. Замість того герой пускається у безглузді розпити, філософську маячню і дивні розмови зі своєю дівчиною Саною. Врешті решт Андрію таки вдається (наче) розв'язати загадку, і знайти не тільки власника квартири, а і розкрити таємницю його зникнення, але кінця я, чесно кажучи, не зрозуміла.
Взагалі чим далі я читала, тим менше це було схоже на детектив і все більше на якусь трохи окультну маячню та еротичні фантазії п'ятнадцятирічного хлопчика. Описів сексу у книзі більш ніж достатньо. До того ж містика, еротика і детектив у книзі якось існують окремо від одного і, замість того щоб створювати психоделічне полотно, викликають часом просто здивування і питання навіщо тобі це розповідають.
Обіцяю сама собі більше Шкляра не читати. Оцінка 4 з 10.
Немає коментарів:
Дописати коментар