Одного погожого дня в маленькому місті в штаті Мейн грався своїми солдатиками хлопчик на ім'я Джеймі, аж тут на нього впала тінь. Але в цій тіні нічого містичного не було, це була зовсім звичайна тінь, її "власником" був новий пастор - Чарльз Джейкобз. В цей момент життєві історії Джеймі і пастора переплелись навіки.
Книга, по суті, це історія життя Джеймі, і я не можу сказати, що вона не цікава або погано розказана, але коли я беру в руки книжку Кінга, я б хотіла щоб мене все таки лякали, і лякали хоча б середини книги. А тут 90% книги - розповідь, місцями з елементами містики, але такої, в яку можна повірити. Справа в тому, що пастор Чарльз начебто відкрив якийсь надзвичайний струм, яким можна було зцілювати людей. Навіть, якщо вони вже на останній стадії неоперабельного раку. І все було б чудово і радісно, якби у деяких його пацієнтів після такого лікування не виникали трохи незвичайні потойбічні ефекти у вигляді психічних розладів різного характеру.
І от нарешті остання глава - тут то наша довга предовга історія досягла кульмінації, коли монстри з пекла і монстри, які живуть в людських мізках полізли з усіх усюд, але як же довго ми до цього йшли…
Кінцівка книги - змушує задуматись, і думки викликає зовсім не оптимістичні. Мабуть до неї Кінг і підводив так довго і поступово, розглядаючи всі стадії життя пересічної людини, починаючи з дитинства і закінчуючи смертю.
Незважаючи на всі недоліки, книга цікава і майстерно написана (як завжди). Та я все ж таки надаю перевагу Кінгу, який написав "Воно", "Під куполом" і "Крістіна", а не Кінгу, який написав "Відродження". Щось останнім часом кожен раз коли береш нову книгу Кінга в руки, не знаєш що отримаєш:)
Моя оцінка 6 з 10.
Немає коментарів:
Дописати коментар