Океан в кінці дороги, Ніл Гейман (The Ocean at the End of the Lane by Neil Gaiman)

Потрапивши в павутиння неймовірної фантазії Ніла Геймана дуже важко з нього вирватись. Та й не хочеться. Особливо затягують його розповіді, коли це аудіо книжки і читає сам автор.
Один з останніх його романів, "Океан в кінці дороги" (The Ocean at the End of the Lane), побачив світ у 2013 році. На мою думку, це найкраща книга Геймана (з тих які я вже прочитала). Мені навіть більше сподобалось ніж  "Американські боги", хоча я була впевнена, що краще не буває.

Починається книга з того, що головний герой повертається у місця свого дитинства. Нажаль причина повернення сумна - похорони. Кого ховали ми так і не взнаємо. Скориставшись нагодою, він вирішує відвідати місце де був його будинок, де пройшли перші роки його життя.
І тут ми потрапляємо у спогади головного героя. Далі розповідь йде від особи семирічного хлопчика, який найбільш за все любить читати. Книжки це його світ, його друзі, його втіха, його втеча від реальності. Перші кілька сторінок були трохи важкуватими, якось незрозуміло було що відбувається. А ще було відчуття, що магії і казки в цій книзі не буде. Але це ж книжка Ніла Геймана і магія рано чи пізно з’являється. У різних формах, але завжди присутня.
На долю головного героя книги припадає багато випробувань. Занадто, я б сказала, багато. Не буду переказувати сюжет, не хочу зіпсувати насолоду тим, хто ще не читав. Але дитині дісталось. Розпач, зневіра, зрада найближчих людей, нічні страхіття, боротьба зі злом, втрати - все це переживаєш так, ніби це з тобою відбувається. А ще там є дуже страшні моменти не зважаючи на те, що ніяких особливих страхіть в книзі не описано. Але чи багато треба щоб налякати дитину? А коли ти цю книжку читаєш, то складається відчуття, що це ти маленький і нещасний біжиш по полю під дощем, що це за тобою женеться найстрашніший монстр, що це ти один, покинутий усіма, що нема ніякої надії... З одного боку розумієш, що це головний герой, і він має вижити, але з іншого, це Гейман, і всі його магічні світи досить похмурі і непривітні місця, та і кінцівки книг досить неоднозначні.
Кінцівка книжки досить очікувана, але вона саме така, як вона має бути. Іншої просто не можна собі уявити. І ще вона з дуже гірким присмаком реальності (трохи таки зайспойлила)
Наостанок слова які мені найбільш запам’ятались:
Дорослі всередині насправді зовсім не дорослі. Це ззовні вони великі і сильні, і завжди знають, що роблять. А всередині - вони все ще ті самі. Вони залишились такими ж як і ти зараз. І вся правда в тому, що нема ніяких дорослих. Жодного в цілому великому світі.

10 з 10.