вівторок, 2 травня 2017 р.

Діамант Даркхолду. Джин ДюПро (The Diamond of Darkhold. Jeanne DuPrau)

"Діамант Даркхолду", Джин ДюПро - остання частина циклу "Книга Емберу". Опублікована вона була у 2008 році й розповідає про пригоди Лайни та Дуна під час першої зими "нагорі". Не знаю, чи задумувала автор відразу всі чотири книги, чи думка написати ще дві прийшла до неї після успіху перших двох томів, але третя і четверта книга - це просто жах. Третя книга нікудишня, а четверта ще гірше. Фантазія закінчилась, а написати щось треба було судячи з усього. Я розумію, що, можливо, я не є цільовою аудиторією, і книга розрахована на дітей і підлітків, але сюжет книги тріщить по швах і дивує повною відсутністю логіки. Далі спойлери.

Друга частина книги закінчується тим що Емберяни й жителі Іскор вирішують, що їм нема чого ділити й об'єднуються для побудови світлого майбутнього. Та, на жаль, майбутнє виявилось гіршим ніж очікували, перша ж зима стала для жителів комуни справжнім випробуванням. Частина запасів їжі постраждала через дірку в даху комори, яку помітили занадто пізно, виснажені, весь час голодні люди почали хворіти, а до найближчого врожаю було ще дуже далеко. Та тут як завжди на порятунок приходять Лайна і Дун. Серед товарів мандрівного торгівця вони знаходять книгу, яка стверджує що люди, які побудували Ембер, залишили для його жителів, щось дуже важливе, але що саме і де саме - незрозуміло, книга дуже пошкоджена. Лайна і Дун починають розгадувати, що ж саме сказано в книзі, а читач розуміє, що щось таке він вже чув у першій книзі серії. Також виникає питання про те, чи був у Будівників міста взагалі здоровий глузд. По-перше, люди з Ебмеру вийшли з нього зовсім не підготовлені, ніхто з геніальних архітекторів не подбав про те, щоб люди отримали найпростіші навички, як то будівництво, тваринництво, кліматичні умови, найпростіші інженерні вміння, і так далі, і тому подібне.. Добре що емберяни натрапили на Іскри, а так би вони всі там серед поля вимерли через три дні після рятунку з Емберу. По-друге, всі інструкції, надзвичайно важливі документи залишені у єдиному(!!!) екземплярі, на папері(!!!!). Видно щоб знищити ці інструкції було якомога легше. Здається мені серед великих Зодчих був диверсант, який хотів зробити все можливе щоб знищити людство.
Як би там не було, але Лайна і Дун вирушають до Емберу, у пошуках надзвичайного подарунка, що залишили для них Будівельники, та яких-небудь запасів їжі, чи чого-небудь, що можна виміняти на їжу.
Не буду зупинятись на їх пригодах, перейду зразу до кінця. Виявилось, що великим подарунком виявились ліхтарики. На сонячних батарейках правда, до того ж ці батарейки були вічними. Але(!) у ліхтарики треба було вставляти лампочки, звичайні лампи накалювання(!). Тобто уявляємо собі геніального ученого, який винайшов вічне джерело енергії, і вирішив що найкраще його застосування, це у якості ліхтарика. Що ще тим людям треба, в яких нічого немає, вони голі й босі, нічого не вміють, просто неба стоять. Їм звісно треба ліхтарик з батарейкою, але БЕЗ ЛАМПОЧКИ. Бо лампочок у сховищі з батарейками не було(кажу вам, точно диверсанти план розробляли). А тепер увага - пам'ятаємо, що світ яким ми його знаємо вщент зруйнований, від цивілізації не залишилось нічого, але звичайно, тут і там валяються лампочки. Їх можна знайти у будь-якому зруйнованому вщент будинку. Ну а що тут такого, звісно ж лампочки вціліли. Всього якихось двісті з гаком років провалялись і вціліли.
Якщо піти далі, то виникає питання, якого власне чорта, маючи вічне джерело енергії, у місто Ембер, від якого залежала доля людства, поставили звичайну гідроелектростанцію.... Здається мені, що шансів того, що сонце перестане світити якось менше ніж шансів, що річка змінить річище чи пересохне. Хоча б у якості запасного варіанту сонячні батареї б згодились, але то було б занадто просто.
Якщо третя книга просто нудна, то четверта навіть трохи дивує, якийсь театр абсурду прямо, а не дитяча книжка. Можливо, вона задумувалась як глибока сатира на постапокаліптичні книги, тоді вся ця маячня має хоч якесь пояснення, а так...
Оцінка 1 з 10, треба було ДюПро зупинитись після другої книжки.