четвер, 11 травня 2017 р.

Колиска для кішки. Курт Воннеґут

Давно я не отримувала такого задоволення від книги, у мене навіть виникла думка перечитати її ще раз, відразу після того, як я перегорнула її останню сторінку. Таке зі мною трапляється дуже рідко. Просто хотілось насолодитись нею уже не жадібно ковтаючи кожне слово, а смакуючи й вдумуючись, бо подумати після "Колиски" є про що.
"Колиска для кішки" - четвертий роман Курт Воннеґута, опублікований ним у 1963 році. Він є одним з найвідоміших і найуспішніших творів письменника. Він навіть допоміг захистити Воннегуту свою магістерську роботу з антропології.
"Колиска для кішки" - це одна із фігур гри з мотузками, у якій вони натягуються на пальцях двох рук, створюючи різні узори та форми. Тут можна подивитись докладніше

Саме "колиску" сплів винахідник атомної бомби Фелікс Хоннікер для свого сина Ньютона у день коли відбувалось перше в історії людства атомне бомбардування. Потім Ньютон часто згадує цю колиску у своїх спогадах у негативному сенсі:
"Мало не сто тисяч років дорослі крутять під носом у своїх дітей таким сплетінням з мотузочки… Не дивно, що вони ростуть психами. Адже така «колиска для кішки» — просто переплетені ікси на чиїхось руках. А малюки дивляться, дивляться, дивляться … І ніякої, до біса, кішки, ніякої, до біса, колиски немає!" (с)
Взагалі книжку можна цитувати майже повністю. Чорний гумор, сарказм, іронія, абсурдність і лячна актуальність книги роблять фрази з неї дуже доречними у багатьох ситуаціях.
За сюжетом книги письменник Джон хоче написати книгу спогадів про те, що відбувалось в день коли на Хіросіму було скинено першу атомну бомбу. Щоб зібрати матеріал для книги він контактує з сім'єю винахідника бомби, і дізнається, що у спадок вчений залишив своїм дітям ще один небезпечний винахід, який може у лічені секунди знищити уже живе на планеті.
Старший син Хоннікена - Френк живе у маленькій острівній державі Сан-Лоренцо, і повинен одружитись з донькою диктатора, що править країною. Головний герой, брат Френка Ньютор, та його сестра вирушають на острів щоб потрапити на святкування заручин, але все склалось зовсім по іншому.
Жителі Сан-Лоренцо сповідують релігію яка суворо заборонена на острові - Боконізм. Боконізму у книзі відведено значне місце. Воннегут описав у романі всі основні положення цієї релігії, термінологію, притчі. Релігія настільки цікава, а положення її настільки актуальні, що я думаю, якщо пошукати, то прихильників цієї релігії можна тепер знайти не тільки у вигаданому, а й у реальному світі. Кажуть, що навіть сам Воннегут сповідував вигаданий ним же боконізм, основним статутом якого є твердження, що все брехня. Навіть сам боконізм.
Відповідно до боконізму всі люди у світі поділені на караси - групи людей, які виконують божу волю. Карас існує незалежно від соціального положення, освіти, раси, місця народження. Членів свого карасу можна визначити по тому, що ваше життя тісно переплелось з життям іншої людини без особливих на те причин чи завдяки дивному збігу обставин. Всі караси крутяться навколо Вампітеру - основи, якою може бути будь-що, книга, камінь, пісня...
Ну і наостанок хотілось би додати кілька цитат:
          
          Над чим би вчені не працювали, у них все одно виходить зброя

          І хоча люди дурні і жорстокі, погляньте, який прекрасний сьогодні день

          -Який тісний світ.
          -Особливо тут, на кладовищі

Книга мене залишила у повному захваті, оцінка 10 з 10.