У Вроцлаві у мене було дуже мало часу та трохи інша мета подорожі. Їхала я туди не на місто подивитись, а зустрітись з подругою, тож дивилась я на нього в паузах між нашими жіночими теревенями:)
Ну а спочатку до міста треба було потрапити. Всі ми чули про німецьку пунктуальність, точність і так далі, тож я, не очікувавши жодних сюрпризів, погуляла по
Дрездену і ввечері прийшла на вокзал, де на мене мав чекати автобус (звісно я зі своєю параноєю тридцять-три рази перевірила о котрій в мене автобус і звідки він відправляється). Автобуса не було. Більш того у розкладі, написаному на досить пошарпаному папірці на ніяких автобусів до Вроцлава теж не було.
Попитала в людей на зупинці, як могла, враховуючи мої знання німецької, - ніхто ні про який Вроцлав і не чув. До відправлення автобусу залишалось 10 хвилин. Я починала панікувати. Тут під'їхав інший автобус, тож я причепилась до водія. Незважаючи на те, що множини мов на яких ми з ним розмовляли не перетиналися, все ж мені вдалось зрозуміти, що я на неправильній зупинці стою, потрібна мені зупинка на протилежній стороні дороги, метрів за 300. До відправлення автобусу залишалось 5 хвилин, тож я побігла, швидко, як могла, вважаючи на двадцятикілограмовий рюкзачок на спині. Прибігла.
Ніякого розкладу, але люди на цій зупинці вже чули, що бувають автобуси на Вроцлав. Це було гарним знаком. Поганим було те, що автобус не їхав, і починався дощ. Офіс автобусної компанії знаходився поруч, але там було чогось зачинено, тож спитати було ні у кого. Разом зі мною автобусу чекала компанія італійців, які робили це голосно, бурхливо, хаотично переміщуючись з усіма своїми клунками. Минула майже година. Автобусу все ще не було, але відкрився офіс, куди я і пішла довідатись власне якого чорта. В офісі я зустріла водія, який відправив мене на правильну зупинку, за допомогою мови жестів, вдалось з'ясувати, що це, власне, і є водій, який має вести всіх до Польщі, і що автобус буде десь через півгодини. Може пізніше. Може раніше. Хтозна.
Врешті-решт через півтори години автобус таки приїхав, але це був дуже законспірований автобус, замість "Вроцлав" на ньому було написано щось інше. Зустрічали його аплодисментами.
Автовокзал Вроцлава зустрів мене українськими вивісками, українською мовою (якраз відправлявся автобус в Україну), дощем і брудом. Я спочатку навіть не зрозуміла де я:) Думаю невже якось пролетіли Польщу і до України кудись потрапили:) Взагалі після мовної ізоляції Німеччини, потрапити в Польщу було ну дуже дивно, раз - і я стала розуміти усіх, таксиста, дівчину на рецепції, вивіски, меню в ресторані, хоч польської я не знаю:)
Вроцлав - місто магічне. Довгі роки поруч з людьми тут жили сотні гномів, вони ремонтували ліхтарі, слідкували за порядком, продавали сувеніри туристам, кохали та одружувались, сумували й раділи...
Та люди не хотіли ділити своє місто з якимось там гномами, ще чого не вистачало...
До того ж деякі з гномів були не надто чесними, і могли щось і поцупити. Траплялось це не часто, але чи багато людям треба, щоб щось чи когось зненавидіти.
І покликали вони у 2005 році до міста злу відьму, яка наклала на гномів страшне закляття - перетворила їх у бронзові статуетки, які заклякли там де стояли.. Зняти закляття може лише Білосніжка, яка прийде і знайде і сфотографує кожного гнома.
Та Білосніжка щось довгенько не йде, а гноми, або як їх тут називають "краснолюдки", на зло Відьмі та всім хто їх ненавидів, стали справжньою візитною карткою міста. Ті ж хто з нетерпінням виглядає Білосніжку і сумує за веселими живими маленькими чоловічками зробили для неї карту міста, на якій позначено місце знаходження кожного з гномиків, та програмку на телефон. Тож коли Білосніжка нарешті добереться до Вроцлава (можливо, вона так довго не йде бо добирається з Дрездена, на автобусі) їй буде легко знайти кожного з трьохсот п'ятдесяти гномиків розкиданих по всьому місту.
Якщо ж вірити історикам, вікіпедії й інтернету, а не здоровому глузду, то перший гном з'явився у місті як пам'ять про антикомуністичний рух "Помаранчева альтернатива", які боролись за свободу досить незвичним способом.
Замість влаштовування терактів, вони малювали всюди гномів з різними закликами до боротьби, проводили марші у помаранчевих шапках краснолюдків і так далі. Врешті решт їхнім гаслом стали слова "Без гномів немає свободи", що досить якось дивно і незвично. Я все ж таки думаю, що до цього руху таки приклали руку справжні гноми.
Пізніше скульптор Томаш Мощек (Tomasz Moczek), створив ще п'ятьох, менших гномиків, не схожих на найпершого, ну а там понеслось...
Крім гномів в місті також було знайдено кілька цікавих муралів,
якісь розвалини,
радянську архітектуру
та будинок з несправжнім вікном, яке додали для симметрії і краси.
Центральна площа міста, як і всі інші центральні площі у цих краях, зветься площею Ринок.
На ній розташована міська ратуша (дуже гарна), яку почали будувати ще у тринадцятому сторіччі й будували/ремонтували/перебудовували протягом 250 років, то місця мало було, то гарніше хотілось зробити.
Поруч з будівлею цікава статуя ведмедика, не знаю що вона означає і чому її там встановили.
Найстарішою частиною міста є острів Тумський, саме тут у десятому сторіччі зародилось місто, тут були побудовані перші укріплення і перша церква Святого Мартина, ще дерев'яна.
На досить маленькому острівці ми зуміли заблукати, вибрести чортзна де і довго чимчикувати потім назад до центру. Час промайнув непомітно і треба було вже закруглятись.
Вроцлав мені сподобався дуже, крім дороги до нього, все було прекрасно, і гноми, і погода, і дуже приємна компанія. Сподіваюсь ще колись там побувати...
P.S. Назад я їхала на потязі, який відправився хвилина в хвилину, але зупинявся біля кожного стовба, тому це було довго, нудно і без пригод :)
Немає коментарів:
Дописати коментар