Замість цього я отримала книжку, в якій здорова дівка не може ніяк себе перестати жаліти. В неї померла мама, що страшно і дуже болісно, але, на жаль, більшість людей на планеті переживає це. Та не наша героїня. Вона вирішила, що найкращий спосіб вшанувати пам'ять мами, це не прожити так щоб мама могла пишатись, а кинути університет, коли для його закінчення залишилось написати одне есе, зраджувати свого чоловіка з усіма підряд, потім розлучитись з ним і страждати, що вона все ще його любить, і, як пік, підсісти на героїн.
Все це тому, що вона бідна, нещасна, і життя в неї гірше ніж у всіх людей на планеті.
Мабуть, під дозою Шеріл вирішує пройти по цій Пасифік Крест Трейл. Вона купляє все що треба(на її думку) і йде в похід. Ніякого досвіду коротких походів у неї немає, фізична форма - теж дуже погана, ніякого уявлення, через що їй доведеться пройти теж.
Всю дорогу Шеріл продовжує скиглити та стогнати, яка вона бідна і як їй важко. Те що важко це зрозуміло, але скільки ж можна. Взагалі, може книжка була б і нічого, якби не головна героїня. Я не могла знайти логічного пояснення більшості її вчинків, вона не викликала ніякої симпатії своєю, самозакоханістю, жалістю до себе, проблемами, які вона сама собі створювала, а потім бідкалась що вони в неї є.
Отже, замість книжки-подорожі-пригоди я отримала щоденник дуже несимпатичної мені людини. Природа і стежка там теж присутні, але набагато менше ніж хотілось би. Хоча, я повинна надати належне, пройтись по Пасифік Трейл мені дуже захотілось:)
2 з 10.
Немає коментарів:
Дописати коментар