Штат Мен у мене завжди асоціювався з густими хвойними лісами, піщаним грунтом і прозорими озерами, і аж ніяк не з болотом. Тому коли ми взнали що прямо біля Бангору є дуже гарне болото яким можна походити, ми вирішили що саме там ми проведемо час який залишився до нашого рейсу додому. На жаль, нам довелось у буквальному сенсі слова бігати цим болотом, бо погода стрімко псувалась і врешті-решт, коли ми майже закінчили нашу прогулянку, полив дощ. Добре що літні грози швидко закінчуються, тож ми встигли добігти до інформаційного стенда під яким перечекали зливу. Майже не намокли.
Шістнадцять тисяч років тому тут розтав льодовик і на місці теперішнього болота було море. Глина та мул осідали на його дно і після кількох сотень років море перетворилось на сушу з багатьма озерами у низинах.
Одинадцять тисяч років назад клімат став вологішим, мулистий ґрунт погано пропускав воду тож місцевість поступово перетворилась на болото. Її заполонили вологолюбні рослини. З решток тисяч поколінь яких утворились торф'яники.
Рослинність болота складається з багатьох видів моху, американських модрин, різноманітних квітів і ягід. Особливо ефектно виглядають поля червоного торф'яного моху з білими пухівками розкиданими тут і там.
Болото є домівкою для різноманітних видів птахів, зайців, білок, та мідиць.
Торф'я́ник нам дуже сподобався, шкода що дощ нас звідти прогнав швидше ніж хотілось би. З іншого боку грозові темні хмари додали драматизму фото :)
Немає коментарів:
Дописати коментар