Сент-Джон, Нью-Брансвік, Канада (Saint John, NB, Canada)

Сент-Джон, місто, яке знаходиться в канадській провінції Нью-Брансвік, нам дуже сподобалось. Особливо мені. По-перше, люблю я старі індустріальні міста, навіть якщо вони трохи підзакинуті та явно переживають не найкращі часи. По-друге, в Сент-Джоні дуже багато вуличного мистецтва.

Ну і по-третє, там була якась дуже цікава атмосфера, наче і бар на кожному кроці, і всі п'ють, і центр міста - а все якось тихенько і дуже пристойно. Найголосніше місце з найбільшою кількістю людей - збори гравців у бінго(різновид лото). І я не шуткую. Дорогою в готель ми проїжджали будівлю, в якій була величезна зала вщент заповнена людьми, що грали в лото.

Потім ми, на жаль, забули про це місце і не зайшли подивитись ближче, а дуже хотілось, бо ми таке тільки в кіно бачили. Взагалі ця гра дуже популярна у Нью-Брансвіку та Новій Шотландії, двох провінціях Канади, які ми відвідали цього разу. Тут і там нам траплялись оголошення, що наступна гра відбудеться тоді то, запрошуються всі охочі. Ми навіть хотіли сходити, але не знайшли зручного часу.

Сент-Джон - типове портове місто, таке яким я уявляла собі міста в цій частині світу. Можливо тому мені так і сподобалось, що уявлення збіглося з реальністю. У Сент-Джоні знаходиться третій за розміром порт у Канаді, і після довгого занепаду місто нарешті відроджується. У 2016 році тут вперше за останні сорок років почала зростати кількість населення.

Сент-Джон, як і багато інших міст у цій місцевості було засновано американцями, що втекли від революції. Вони приплили сюди на двох кораблях з Массачусетсу. Офіційною датою заснування Сент-Джону є 1785, хоча жили тут люди ще з 1604-го.

У 1800-х роках Ірландія переживала дуже скрутні часи, тож тисячі людей сідали на кораблі і відпливали до Америки у пошуках кращої долі. Дістались вони і Сент-Джону і за короткий час перетворили його на ірландське місто.

Ірландців тут було настільки багато, що навіть провінцію Нью-Брансвік назвали Новою Ірландією, але це чогось не сподобалось британському королю і згодом вона стала Нью-Брансвіком.

У кожному місті, яке ми відвідуємо, якщо є можливість ми намагаємось подивитись на це місто зверху. В Сент-Джоні така можливість була, до того ж на оглядовому майданчику встановлено великий знак з написом Сент-Джон, тож пропустити ми це не могли.

Знак знаходиться у парку, на місці якого колись давно був форт (побудований щоб захищатись від американців). Зараз від Форту Хов(Fort Howe) залишилась лише репліка блокгаузу. Ми такий вже бачили у Сент-Енрдюсі, тож навіть до нього не ходили. Тим паче це репліка. Ну а знак прикольний. І сфотографуватися біля нього можна, і на місто згори подивитись.

Оглянувши місто з гори ми пішли гуляти історичним "верхнім містом". Саме тут зосереджені всі найцікавіші будівлі, пам'ятки архітектури, магазинчики, та інші заклади. Верхнім його називали тому що воно в прямому сенсі слова знаходиться на горі, а портова частина міста - внизу.

В Сент-Джоні знаходиться один з найбільш незвичайних маяків, які я бачила. Називається він Три сестри й виглядає як звичайнісінький ліхтар. Ніхто точно не знає звідки пішла така назва. Одні розказують легенду про трьох сестер, які на цьому місці виглядали своїх чоловіків з моря, інші про те, що ліхтар так названий на честь сузір'я, яке довгі роки допомагало мореплавцям орієнтуватись у безмежних просторах океану, ну і нарешті ще одна версія - що в сорокових роках двадцятого сторіччя, у Сент-Джон виходило радіошоу з назвою "Три сестри", і ліхтар підхопив її.

Перший ліхтар на місці сучасного було встановлено в 1842 році, тоді це був один ліхтар, а не три і працював він як звичайна олійна лампа. Цей ліхтар показував де закінчується гавань. Разом з маяком, що стоїть на вході в гавань та шпилями церкви Святої Трійці він допомагав кораблям безпечно і швидко заходити і виходити з гавані. Згодом ліхтар замінили три ліхтарі встановлені на стовпі висотою 8 метрів, над морем вони звишаються на всі 12 метрів, тож видно їх з відстані п'ять миль. Зараз лампи вже не використовують для навігації, але вони вже стали однією з візитних карток міста, і до того ж полюбились його жителям, тож їх бережуть і доглядають.
Випадково на одній з площ міста ми натрапили на міні-базарчик. Тут продавали свіжі овочі і фрукти, різноманітну їжу, співала і грала на гітарі дівчинка з зеленим волоссям, та займались фехтуванням. Все це разом створювало якусь картину повного сюрреалізму.

В місті є кілька гарних площ, головною і найгарнішою з них є королівська площа - Кінг-Сквер(King’s Square). Сама площа більше схожа на парк, ніж на площу. Тут і гарні клумби, і пам'ятники, і альтанка. А колись тут була просто трохи болотяна місцина, на якій околишні фермери підготовлювали худобу до продажу. Часто теперішню площу "прикрашали" копита, голови та роги. Та місто росло і поступово ця місцевість з дальніх околиць перетворилась на центр Сент-Джона, тож болото висушили, і у 1850-х роках площа вже нагадувала теперішню. Цікавий факт - стежки у ній своїм розташуванням зображають прапір Британії.

Серед більш сучасних, високих будинків причаївся невеликий і досить простенький будинок, який є одним з найстаріших у місті. До того ж він яскравий представник будинків у яких жили роялісти, що втекли сюди з США.

Сент-Джон розташований на затоці Фанді, яка відома своїми найбільшими у світі приливами та відливами. Приливів ми не застали, а відливи виглядали так

Останнім місцем на якому хотілось би зупинитись є Вежа Карлетона Мартелло (Carleton Martello Tower National Historic Site). На жаль, вона була зачинена на реставрацію і всередину ми не потрапили, але ззовні башта теж дуже гарно виглядає. Вона стоїть на кам'янистому горбу, і з неї теж відкриваються непогані краєвиди. Вежу було побудовано під час війни 1812 року, і вона одна з дев'яти таких веж, що дожили до наших днів.

В Сент-Джон багато гарних скульптур, муралів та мистецьких об'єктів, але про це наступного разу, щось і так уже багато написала.
Сент-Джон дуже атмосферне цікаве місто, яке варто відвідати. Воно не розбещене тисячами туристів, але на що подивитись і чим зайнятись там є, тож дуже рекомендую.