Таємна історія. Донна Тартт

«Таємна історія» Донни Тартт, яка у 2014 отримала Пулітцерівську премію з літератури, була першою опублікованою книгою її авторства. Престижну премію письменниця отримала за іншу книжку, "Щиголь" написану десять років потому. Я дуже хотіла її почати, але після "Таємна історія" навіть не знаю.
Сказати, що «Таємна історія» найгірше що я читала в житті не можна. По-перше, я таки змогла її дочитати, по-друге, місцями навіть було цікаво, але загального захвату я розділити з людьми не можу взагалі.

Якимось чином ще цей роман часто можна побачити у списках найкращих детективних історій, і я не знаю як він туди потрапляє. Це все одно, що назвати детективом "Злочин і кара" Достоєвського. Не всі книжки, де когось вбивають є детективами. Тут немає інтриги, взагалі, загадок, розслідування. Тут зразу зрозуміло, хто, кого і за що, і чим це усе закінчиться. Єдине що мене цікавило, чи вбивць таки покарають. Дуже хотілося, чесно, бо всі до одного герої в книжці огидні й не викликають жодних симпатій.
Сюжет взагалі не витримує ніякої критики. Точніше він там просто відсутній. Більшість часу герої п'ють і вживають наркотики. Періодично вбивають. Потім знову п'ють і вживають наркотики. І чим далі тим більше цьому приділяється уваги. Можливо автор не знала як ще можна показати, що людям докучають докори сумління. Останню третину книжки усі події це описи хто і де напився, і хто наївся яких таблеток.
Діалоги в книжці жахливі, у двадцятому сторіччі люди так не розмовляють. Навіть люди з прекрасною освітою, вирощені у замках і дуже інтелігентні. Головні герої  настільки всі картонні й фальшиві, що взагалі не сприймаються. Хочеться кричати не вірю кожні п'ять хвилин.
Все це вкрито гігантським шаром пафосу, снобізму і намаганнями звучати розумніше ніж є насправді (щонайменше це так звучить). Деякі моменти взагалі незрозуміло нащо туди були вписані, наприклад вчитель і наставник головних героїв Джуліан, вчив якусь принцесу у вигнанні, знав Мерилін Монро і про нього навіть писав сам Джордж Орвелл, це все не стосується сюжету і нащо було додано невідомо. Надати якось шику чи що.. Потім (спойлер) там ще є сцена самогубства де герой стріляє собі у голову двічі. Тут я почала взагалі сміятись, другий постріл теж не має ніякого сюжетного значення, прекрасно б вистачило і одного, навіщо таку дурню писати незрозуміло. Іноді мені спадало на думку, що це роман-пародія.
Оцінка 3+. Чому вона людям подобається залишилось таємницею. Єдиною таємницею, яка була в цій історії.