Національний Монумент "Каша-Катуве Тент Рок", Нью-Мексико

Чомусь у кожну нашу поїздку нам завжди доводиться брати й футболки й зимові куртки. Поїздка до Нью-Мексико не стала виключенням. В перші дні, на півдні штату, ми гуляли під палючим сонцем у парку Білі Піски, де температура досягала мало не 30 градусів Цельсія, і навіть встигли згоріти. В один з останніх днів, під час прогулянки по неймовірному парку зі смішною назвою Каша-Катуве(Kasha-Katuwe Tent Rocks National Monument, New Mexico), нас щедро посипало снігом.

Коли ми під'їжджали до парку йшов дощ, що нас дуже засмучувало, лізти в гори під дощем, при температурі не набагато вище нуля — задоволення сумнівне. Чим ближче до нас були гори, тим ставало холодніше, і поступово дощ перетворився на легкий сніжок. Може це когось би й злякало, але ми лише зраділи, під снігом бродити можна. Слід правда зауважити, що там не одні ми такі були, машин і людей для такої погоди й такої глушини було більш ніж досить, деякі навіть з дітьми були. Кажуть, що влітку там взагалі не пропхатись — лише щоб заїхати до парку можна простояти півтори години в черзі.

Ми вдягли найтепліші курточки що в нас були й сміливо пішли в гору. Стежка до вершини та назад має довжину майже 5 кілометрів, і містить в собі поступовий підйом на 300 метрів. Попри це вона досить легка.

Щойно ми відійшли від стоянки, як потрапили у справжню казку — вузькі щілини каньйону і незвичайні, конусоподібні скелі, ледь припорошені снігом, щільно оточили нас. Було тихо, і дуже гарно.

Камені такої цікавої форми називаються перібаджалари, і мають те ж саме походження і причини виникнення, як і їх брати й друзі у каньйоні Брайс, чи в Долині Гоблінів, які ми відвідали кілька років тому. Скелі тут з дуже м'яких порід, в основному з пемзи й вулканічного туфу, тож вітер, вода і час перетворили їх на природні витвори мистецтва.

Чим далі ми йшли в гору, тим сильніший йшов сніг, тож коли ми врешті-решт забрались на вершину — помилуватись краєвидами, які ми бачили на картинках, і які нас привели до цього парку, то вже було майже нічого не видно :) Це нас трошки засмутило, але не дуже, скільки людей бачило ці гори без снігу, а нам ось так от пощастило побачити їх у трошки іншому вигляді.

Стежка біля вершини стає досить крутою, це єдине місце де довелось трошки спітніти й уважно дивитись собі під ноги, бо було слизькувато. Та воно було того варте.

Коли ми йшли назад, все виглядало вже зовсім по іншому. Сніг добряче припорошив усе навколо. Цікаво те, що нам все одно назустріч йшли люди. 

Цей незвичайний парк, прогулянка під лапатим снігом та скелі-"кашки", як ми їх прозвали, стали одним з найяскравіших вражень від подорожі до Нью-Мексико і ще раз переконали, що цей штат і правда "магічна земля".