Друга частина книги закінчується тим що Емберяни й жителі Іскор вирішують, що їм нема чого ділити й об'єднуються для побудови світлого майбутнього. Та, на жаль, майбутнє виявилось гіршим ніж очікували, перша ж зима стала для жителів комуни справжнім випробуванням. Частина запасів їжі постраждала через дірку в даху комори, яку помітили занадто пізно, виснажені, весь час голодні люди почали хворіти, а до найближчого врожаю було ще дуже далеко. Та тут як завжди на порятунок приходять Лайна і Дун. Серед товарів мандрівного торгівця вони знаходять книгу, яка стверджує що люди, які побудували Ембер, залишили для його жителів, щось дуже важливе, але що саме і де саме - незрозуміло, книга дуже пошкоджена. Лайна і Дун починають розгадувати, що ж саме сказано в книзі, а читач розуміє, що щось таке він вже чув у першій книзі серії. Також виникає питання про те, чи був у Будівників міста взагалі здоровий глузд. По-перше, люди з Ебмеру вийшли з нього зовсім не підготовлені, ніхто з геніальних архітекторів не подбав про те, щоб люди отримали найпростіші навички, як то будівництво, тваринництво, кліматичні умови, найпростіші інженерні вміння, і так далі, і тому подібне.. Добре що емберяни натрапили на Іскри, а так би вони всі там серед поля вимерли через три дні після рятунку з Емберу. По-друге, всі інструкції, надзвичайно важливі документи залишені у єдиному(!!!) екземплярі, на папері(!!!!). Видно щоб знищити ці інструкції було якомога легше. Здається мені серед великих Зодчих був диверсант, який хотів зробити все можливе щоб знищити людство.
Як би там не було, але Лайна і Дун вирушають до Емберу, у пошуках надзвичайного подарунка, що залишили для них Будівельники, та яких-небудь запасів їжі, чи чого-небудь, що можна виміняти на їжу.
Не буду зупинятись на їх пригодах, перейду зразу до кінця. Виявилось, що великим подарунком виявились ліхтарики. На сонячних батарейках правда, до того ж ці батарейки були вічними. Але(!) у ліхтарики треба було вставляти лампочки, звичайні лампи накалювання(!). Тобто уявляємо собі геніального ученого, який винайшов вічне джерело енергії, і вирішив що найкраще його застосування, це у якості ліхтарика. Що ще тим людям треба, в яких нічого немає, вони голі й босі, нічого не вміють, просто неба стоять. Їм звісно треба ліхтарик з батарейкою, але БЕЗ ЛАМПОЧКИ. Бо лампочок у сховищі з батарейками не було(кажу вам, точно диверсанти план розробляли). А тепер увага - пам'ятаємо, що світ яким ми його знаємо вщент зруйнований, від цивілізації не залишилось нічого, але звичайно, тут і там валяються лампочки. Їх можна знайти у будь-якому зруйнованому вщент будинку. Ну а що тут такого, звісно ж лампочки вціліли. Всього якихось двісті з гаком років провалялись і вціліли.
Якщо піти далі, то виникає питання, якого власне чорта, маючи вічне джерело енергії, у місто Ембер, від якого залежала доля людства, поставили звичайну гідроелектростанцію.... Здається мені, що шансів того, що сонце перестане світити якось менше ніж шансів, що річка змінить річище чи пересохне. Хоча б у якості запасного варіанту сонячні батареї б згодились, але то було б занадто просто.
Якщо третя книга просто нудна, то четверта навіть трохи дивує, якийсь театр абсурду прямо, а не дитяча книжка. Можливо, вона задумувалась як глибока сатира на постапокаліптичні книги, тоді вся ця маячня має хоч якесь пояснення, а так...
Оцінка 1 з 10, треба було ДюПро зупинитись після другої книжки.
Немає коментарів:
Дописати коментар