Лісабон, Португалія. Частина Друга: Азулежу

Незрозумілим словом "Азулежу" називаються португальські кахлі, без яких просто неможливо уявити Лісабон. Вони там всюди. Ними прикрашають будинки ззовні і всередині, церкви, школи, житлові будинки, бари, станції метро і все інше на що їх можна почепити. Різноманітні орнаменти і кольори роблять місто дуже яскравим і абсолютно несхожим на будь-яке інше. Крім того, що азулежу прикрашають будинки, вони ще й служать додатковим шаром ізоляції, що допомагає тримати будинки прохолодними влітку і зберігати тепло взимку.

Азулежу прийшло в португальську мову з арабської і означає "відшліфований камінь". Португальські майстри хотіли повторити римські і візантійські мозаїки, але змішавши європейські традиції і культуру близького сходу вони створили свій унікальний вид мистецтва.

Почалось усе у тринадцятому сторіччі у сусідній Іспанії, де в місті Севільї стали виготовляти прості, однокольорові кахлі, з яких викладали геометричні малюнки.

На початку шістнадцятого сторіччя король Португалії Мануель Перший відвідав Севілью і дуже вподобав севільські "мозаїки", тож він скористався своїм службовим положенням і наказав зробити йому вдома так само. Внаслідок цього в Національному Палаці Сінтра з'явилася арабська кімната.

Під впливом іншої сусідньої країни, Марокко, португальці стали покривати плиткою цілі стіни, не залишаючи жодних прогалин. Такий різновид декорування називається Horror vacui, що перекладається як "страх порожнього місця", і на практиці означає, що всю поверхню об'єкта, повинні вкривати декоративні елементи.

До середини шістнадцятого сторіччя кахлі в Португалії були лише імпортними, та поступово в країні почали з'являтися свої майстри. Вони вчились закордоном, експериментували та покращували технології і складність елементів. Тоді ж почали активно використовувати кахлі для прикрашання інтер'єру церков. Ця традиція досягла свого апогею у сімнадцятому сторіччі, коли плиткою замінили тканину зі складними візерунками, що зазвичай покривала вівтар. На цей час візерунки які викладали кахлями нагадували візерунки на килимах та іншому текстилі. На них з'явились квіти, вази з букетами, птахи, дельфіни.

Наприкінці того ж сторіччя майстер Габріел дел Барко (Gabriel del Barco), мабуть, з'їздив у Голландію і побачив там їхні традиційні біло-блакитні візерунки. Так сталось що приблизно в той самий час король Педро ІІ повністю заборонив імпорт кахель з інших країн, чим дел Барко і скористався. Він налагодив виробництво кахель прикрашених біло-синіми візерунками і скоро вони заполонили Португальський ринок і витіснили всі інші кольори та малюнки.

Та золотий вік азулежу припадає на вісімнадцяте сторіччя. По-перше, кахлі досягли піку популярності в Португалії, по-друге, Бразилія, яка була португальською колонією на той час, теж, захопилась азулежу. Почалось масове виробництво. Кахлями прикрашали все.

Дивною і суто португальською традицією стало виготовлення "фігур, що запрошують" - панелей з кахлів, на яких в натуральну величину були зображені чи слуги, чи власники маєтку, на вході до якого їх зазвичай розміщували. Більше такого ніде у світі не робили.

Також в вісімнадцятому сторіччі почали захоплюватись стилем Рококо, тож це відбилось і у візерунках кахлів. На жаль, в цьому ж сторіччі трапився великий землетрус і багато зразків азулежу було зруйновано.

В 19-му сторіччі індустріальна революція торкнулась усіх галузей, в тому числі і виробництва азулежу. Перша фабрика була побудована в Порто. Кахлі стали дешевшими і доступнішими, то ж португальцям було легко перейняти ще одну традицію, на цей раз у Бразильців - вони почали прикрашати кахлями фасади будинків.

У двадцятому і навіть двадцять першому сторіччі любов португальців до плитки не зникла, її продовжують ліпити всюди :) Є кахлі масового виробництва, а є витвори мистецтва виготовлені художниками

Звісно, що крім того, що азулежу в Лісабоні куди не глянь, там ще знаходиться і музей(The Museu Nacional do Azulejo), в якому зібрано найбільшу у світі колекцію португальських кахлів. Саме з нього більшість фото в цьому пості, як і інформації про азулежу.

Ось так от зібравши найкращі традиції від усіх сусідів, перейнявши моду з власних колоній, і чесно скопіювавши те, що подобалось, португальцям вдалось створити своє унікальне ремесло і надати своїм містам вигляду, який не сплутаєш з жодним іншим місцем у світі.