Лісабон, Португалія. Частина Перша: Чвалом по горбах

Про Лісабон неможливо розказати, це одне з тих міст, яке треба відчути, спробувати на смак і побачити на свої очі. Лісабон - це найтепліша столиця Європи, це - місто з якого вирушав у свої походи Васко Да Гама, це місто, що було вщент зруйноване землетрусом у 1775 році. Він вкритий кахлями й графіті, а на вузеньких вуличках розташовані обшарпані будівлі, біля вікон яких на мотузках сушиться білизна, з його барів лунає Фадо і запах смажених сардин, а в кожному ресторані мають свій, найкращий рецепт приготування тріски.

Легенда стверджує, що Лісабон заснував не хто інший, а сам Одіссей, наскільки це правда, судити важко, та місто вважають одним з найстаріших у Європі. Перші поселення у гирлі річки Тежу, на якій розташоване місто з'явилися дуже давно, вчені вважають що воно було засноване у 1200 році до нашої ери. Довгі роки місто переходило з рук в руки, тут були й стародавні греки, і римляни й маври. Врешті решт, у 1147 році місто стало португальським, а в 1225 році отримало статус столиці. Переповідати довгу історію, повну подій, я не буду. Зазначу лише що першого листопада 1775 року землетрус і цунамі майже зруйнували місто, його відновленням займався маркіз де Помпал, тому Лісабон це місто, яке є зразком міста вісімнадцятого сторіччя.

Будь-яке місто на мою думку найкраще досліджувати або пішки, або на міському транспорті, а не з вікна машини, а у випадку з Лісабоном це - єдиний можливий варіант. Багато вуличок його найстарішої частини Альфами вузькі настільки, що навіть найменше авто там не проїде.

Інші ж вулиці не є вулицями в прямому сенсі, а сходами - місто розташоване, як шуткують його жителі, не на семи, на тисячі горбах.

Вгору-вниз-вгору-вниз і це все по бруківці, яка хоч і виглядає дуже гарно, вимагає того, щоб перехожі дивились під ноги, а це зробити дуже важко, бо все навколо хочеться роздивитись.

Крім трамваїв на багатьох вулицях міста, особливо в місцях скупчення туристів можна побачити тук-туки - трьох колісні міні-машини, які є моторизованою версією традиційної рикші. Виглядає це як візочок приладнаний до мопеда. Прийшли вони до Португалії з Азії, і зважаючи на географію міста, швидко прижились. Тук-туки часто розмальовані у традиційні португальські кольори, прикрашені візерунками чи зображеннями усім відомих персонажів.

Трамваї ж у місті - це окремий атракціон, особливо туристи полюбляють трамвай №28, який найчастіше можна побачити на різноманітних листівках та фотографіях Лісабону. Його маршрут проходить найбільш мальовничими місцями, через історичний центр міста. Особливо цікаво їхати вузесенькими вуличками Альфами. Вони настільки вузькі, що рух трамваїв тут односторонній, а між вагоном та стінами відстань щонайбільше метр. Туристи не лише катаються у трамваях заради задоволення, а вичікують їх тримаючи камери напоготові на найкрутіших поворотах. Триматись у трамваї треба міцно, гальмують вони дуже різко, ну і треба уважно слідкувати за кишенями.

Вагони зазвичай забиті туристами які роззявивши роти виглядають у вікна, а кишенькові злодії тим часом збирають у них гаманці та телефони. На щастя, для нас поїздка обійшлась без усіляких неприємностей. Якщо ми вже заговорили про темну сторону Лісабону, слід зазначити дуже цікавий культурний феномен, прямо на вулицях міста серед білого дня, до всіх хто виглядає як турист підходять сумнівні особистості і пропонують придбати наркотики. Асортимент різноманітний - тут вам і гашиш, і кокаїн, і інші засоби для поліпшення настрою. Цінами ми не цікавились. Ми наче не виглядаємо як клієнти, але тим не менш, підходили до нас кілька разів.

Наступною візитною карткою міста є надзвичайна кількість оглядових майданчиків. Майже всі вони безкоштовні. Нашим найулюбленішим з усіх відвіданих став оглядовий майданчик Cофія де Мелло Брейнер Андерсон (Miradouro Sophia de Mello Breyner Andresen). Саме з нього, на мою думку, відкриваються найдивовижніші краєвиди. Можливо, правда що це завдяки освітленню, якраз сідало сонце, і все було золотаво-червоним. Взагалі у Лісабоні як мінімум п'ять оглядових майданчиків, які необхідно відвідати, але щоб насолодитись краєвидом на них не обов'язково йти, краса, що перехоплює подих відкривається з будь-якого підвищення, а їх у місті сотні.

У центрі міста багато площ, найбільшою і найголовнішою з яких вважають Праса-ду-Комерсиу (Praça do Comércio). Колись на цій площі стояв палац, який було зруйновано землетрусом 1775. Фактично вся площа була перебудована після цього. Її центром є статуя Короля Жозе І (King José I), яку створив скульптор Мачадо де Кастро(Machado de Castro). Раніше більшість будівель на площі займали служби які регулювали роботу порту та митниці.

Головною прикрасою площі є Арка да Руа Аугуста (Arco da Rua Augusta). Її додали лише у 1885 році. Вона прикрашена статуями Слави, Винахідливості і Доблесті, компанію яким складають відомі португальці - Васко да Гама, Вірітіат, Нуну Алвареш Перейра і Маркіз Помпал.

Площа підходить до самої води, тож можна підійти і подивитись на річку зблизька, заодно послухати музику та подивитись на скульптури з піску. Дуже гарне і миле місце. 

На цьому про Лісабон на сьогодні усе, бо треба ще розказати про чудову плитку, яка прикрашає кожну другу будівлю, надзвичайно смачну кухню, величний замок, а я вже й так забагато написала для одного разу.

З другою частиною розповіді про Лісабон можна ознайомитись за посиланням Лісабон, Португалія. Частина Друга: Азулежу
А тут можна почитати про португальські смаколики Португальська кухня: риба, картопля, олія і жовтки