Кожного разу коли мені тепер будуть казати, що пострадянські міста так погано виглядають бо там була війна, я буду діставати телефон і показувати фотографії Дрездену - міста, яке а) було майже повністю зруйноване під час бомбардування США і Британією у 1945 році, б) знаходилось після війни на території підконтрольній Радянському Союзу.
У Дрездені я була у відрядженні, але не оббігти хоча б центр (іноді після роботи у темряві) я просто не могла. Також у мене був один вільний день, який я присвятила музеям, але про це окремо.
Отже, Дрезден, столиця Саксонії, розташований на річці Ельбі, довгий час був резиденцією королів Саксонії, тож, як можна зрозуміти, там багато історичних пам'яток, музеїв, замків. Його навіть прозвали "скринькою з коштовностями", за будівлі у стилі бароко та рококо. Такий архітектурний стиль навіть назвали на честь міста - "Дрезденське бароко". Крім того Дрезден ще називають "Кремнієвою Саксонією", бо в ньому багато різних високотехнологічних компаній та великий і відомий Дрезденський університет Технологій.
Як я зазначила раніше, під час Другої Світової центр міста було вщент розбомблено, тож його відбудовували майже з нуля. Більшість будинків та інших споруд виглядають старими, але насправді це все нове, в кращому випадку з деякими вкрапленнями оригінальної цегли та побудоване на старому фундаменті. Яскравий приклад - Дрезденський Цвінгер(Zwinger).
Цвінгер, великий музейно-архітектурний комплекс, хоч і виглядає наче йому сотні років, був відреставрований не так давно. В ньому знаходиться Дрезденська картинна галерея, Музей порцеляни та Фізико-математичний музей. В жоден з них я не потрапила, але по самому Цвінгеру прогулялась.
Цвінгером у середні віки називали двір між внутрішніми й зовнішніми захисними стінами замку, стіни поступово були зруйновані, місто розрослось, а назва залишилась. Я піднялась на гору, та обійшла його по периметру, милуючись краєвидами Дрездену.
Поруч з Цвінгером (в історичній частині міста все поруч, та і не в історичній теж, хоча в Дрездені проживає біля 500 тисяч чоловік він здається маленьким містом) - будівля Саксонської державної опери Дрездена(Semperoper).
Кажуть що всередині гарно, але мені туди потрапити не вдалось. Архітектором опери, побудованої у 1841 році, був Готтфріед Семпер (Gottfried Semper). На жаль, вона згоріла у 1869. Через дев'ять років Семпер та його син відбудували її знову. Саме будівля опери є яскравим представником "Дрезденського бароко", такого собі міксу різних стилів з вихилясами. Тут виступали з прем'єрами своїх творів Штраус і Вагнер, та багато інших, менш відомих, композиторів. Як усі інші будинки поряд, опера лежала в руїнах довгі сорок років, відреставрували її лише у 1985-му. Але щось не так, чи з будинком, чи з місцем, бо вже в 2002 році сталась велика повінь. Ельба розлилась і затопила все навкруги, тож оперу знову закрили на деякий час. Опера пройшла вогонь, воду і мідні труби у буквальному сенсі цих слів:)
Цікаво, що дуже мало інформації англійською, всі таблички в основному тільки німецькою, англійською де-не-де. Підходиш до чогось, а прочитати що воно - зась. Якщо ми вже заговорили за мови, то німецька мені не пішла, взагалі. Коли я була в Перу, я під кінець подорожі могла більш менш зрозуміти й сказати скільки що коштує, напрямки, розібратись з меню, і де туалет.
З німецькою такого не сталось. По-перше: слова настільки довгі, що я забувала як воно починалось ще до його закінчення, по-друге, хоч і кажуть що англійська і німецька рідні сестри, я повторити ці слова не могла. Єдине що вивчила "zweite etage", що значить другий поверх, бо ліфт мені кожного дня це повторював, а etage є у російській мові. Спілкувалась я з людьми за допомогою жестів, англійську там небагато хто знає, навіть у туристичних місцях.
Ще одна цікавинка історичного центру - величезне настінне панно - «Хода князів» (нім. Fürstenzug). Як не дивно, воно вціліло під час війни, так що це одна з небагатьох оригінальних реліквій. На панно зображені правителі Саксонії.
Створили його між 1871 і 1876 роках, до святкування 800-ї річниці правління династії Веттинів(Wettin Dynasty).
У 1907 році це панно перенесли на Майсенську порцелянову плитку, бо малюнок дуже страждав від дощу та інших несприятливих погодних умов. Довжина панно - 102 метри і це найдовше панно з порцеляни у світі.
Перейдемо до німецької кухні, яка в основному, як мені здалось, складається зі шматка м'яса у тій чи іншій формі, картоплі й капусти. Спочатку нічого, але під кінець тижня дуже хотілось помідорку, огірок, броколі та інших овочів. В основному я харчувалась різноманітними сосисками, різновидів яких незліченна кількість.
Їх ще й треба їсти по різному. Мої колеги розважались тим, що підсовували яку-небудь незвичайну сосиску, а потім дивились як ми їх будемо їсти. М'ясо я не дуже полюбляю, а от різноманітну випічку так. І, як виявилось, вона там дуже смачна. Майже кожного дня я купувала тістечко, чи пиріжок і кожного разу отримувала море насолоди, це при тому, що я не вибирала найкращі пекарні, і у більшості випадків не знала, що я отримаю. Я просто тицяла пальцем в те, що мені здавалось смачним.
Також дуже мені сподобався відомий на увесь світ дрезденський штолен - традиційна німецька різдвяна випічка. Дещо нагадує нашу паску, але з величезною кількістю масла, родзинок і цукатів.
Німеччина без пива не Німеччина. Тож дегустація пива була обов'язковим пунктом програми. Пиво добре, европейське, легеньке, але здається трохи одноманітним після величезної кількості різновидів пива, яке за останні роки з'явилось у США.
Дрезден мені сподобався. Жаль було мало часу на те щоб краще його роздивитись. Так що треба буде ще їхати:)
Немає коментарів:
Дописати коментар