Маруся, Василь Шкляр

"Маруся" - перший і останній твір Василя Шкляра, який я прочитала. Кажуть, що цей роман оснований на історичних подіях, але це ніяк не вплинуло на мою думку про книжку.

По-перше, сама мова роману якась незграбна і трохи примітивна, в мене було враження, що я читаю твір учня 11 класу. По-друге - головна героїня у нас і гарна, і розумна, і добра, і чесна, і така прекрасна, що аж нудить. Це саме стосується і інших героїв, вони або просто святі, які випадково опинились на землі, або такі вже злодії, гірше яких немає. Шаблонні-прешаблонні. Пласкі і невиразні. По-третє, якщо взяти будь-яку пафосну книжку часів Радянського союзу про найкращу партію у світі, Леніна і Червону армію і замінити на все це на армію УНР, Петлюру та інших її лідерів отримаємо "Марусю". По-четверте: описи битв і катувань ну дуже невдалі. Іде іде розповідь тут трах-бах якесь м'ясо, і не огидно і не страшно, і без фантазії. Задумка була мабуть показати всі звірства війни, а вийшли сцени з мало-бюджетного фільму жахів з поганими декораціями, дешевими спецефектами і акторами-дилетантами.
Сама історія, в основу якої покладено життя отамана Марусі, справжнє ім'я якої Олександра Соколовська, могла б бути цікавою. Могла б але не стала.  Єдине що мене особисто зацікавило в цій книзі, це історичні паралелі. Сто років минуло, а в Україні так нічого і не змінилось в плані політичної ситуації.
Читати не рекомендую. Оцінка 2 з 10.