Віксбург - найпівнічніша точка нашої подорожі вгору по Могутній Міссісіпі. Колись це місто було одним із головних портів на півдні країни. Він знаходиться на двох ріках - Міссісіпі і Язу, тож кращого місця для транспортної розв'язки годі було і шукати. Тепер замість портів тут казино і глушина. Всі інші міста, які ми відвідали під час подорожі здавались просто центрами цивілізації у порівнянні з Віксбургом, хоч це не таке вже й маленьке місто. Але місто нас не дуже цікавило, ми приїхали сюди заради
Національного військового парку Віксбург (Vicksburg National Military Park). Ми вже були у двох подібних парках - у парку
Геттінсбург та
Веллі Фордж. Вони дуже схожі тим, що розташовані у місцях великих битв, у них дуже багато пам’ятників і монументів, і у всіх них є автомобільний тур. Але Віксбургзький парк унікальний тим, що в ньому є канонерський човен броненосець "ЮСС Каір" (USS Cairo).
Битва за Віксбург, а точніше облога Віксбурга, тривала 40 днів, з 18 травня по 4 липня 1863 року, і була одною із останніх потужних битв у війні Півдня і Півночі. У Віксбурзі за часів Громадянської війни знаходився один з останніх великих опорних пунктів армії Конфедерації. Розташований на крутих схилах Міссісіпі і дуже добре укріплений, Віксбург був неприступною фортецею. Дві перші атаки союзників на місто не вдались тож генерал Грант, який очолював кампанію, вирішив, що кращий вихід у цій ситуації - облога.
Захоплення міста було дуже важливою стратегічною задачею, яка мала вплинути на подальший хід війни. Той, хто мав контроль над Віксбургом, отримував контроль над головною транспортною артерією того часу - Міссісіпі. А це і комунікації, і озброєння і продовольчі товари для армії. До того ж при захопленні Віксбурга війська союзників фактично відрізали Арканзаз, Луізіану і Техас від інших штатів Кофедерації. Ставки були дуже високі, обидві сторони робили все, що було у їх силах, щоб втримати контроль над містом.
Армія Конфедерації, яку очолював генерал Пембертон, налічувала 18500 чоловік, а армія Союзу - 35 тисяч.
Незважаючи на численну перевагу, Грант зазнавав поразки за поразкою намагаючись атакувати місто, яке було дуже добре укріплене. Форти, траншеї, редути, високі схили - все допомагало конфедератам. Війська Союзу побудували укріплення навколо міста та стягнули ще більше військ. Вони зробили підкопи і намагались підірвати найважливіші оборонні пости міста, але ці спроби теж не вдались.
Єдиною проблемою Віксбургу, яка не дала йому вистояти, була продовольча проблема. Їжі у місті майже не було. З'їли все що можна було з'їсти, навіть шкіряні черевики. Половина армії Конфедерації була хвора. Дизентерія, діарея, цинга, малярія косили ряди армії Півдня не гірше за постійні артилерійські обстріли.
Щоб зберегтись від арт обстрілів жителі міста копали печери у схилах навколо міста, всього налічили 500 таких печер. Люди переносили туди найцінніше і старались зробити ці копанки якомога комфортнішими. Цікаво те, що незважаючи на безжальне бомбардування, під час облоги загинуло менше 12 мирних жителів.
3-го липня генералу Пембертнону стало зрозуміло, що виходу немає і він надіслав записку Гранту, що вони здаються без всяких умов. Генералу Гранту дістались 30 тисяч голодних і полонених, яких треба чимось годувати, тому він дав усім полоненим амністію, сподіваючись, що вони просто підуть додому, а не продовжать воювати.
Більшість так і зробила. 4-го липня всі документи були підписані і облога офіційно закінчилась перемогою Союзу. Під час усіх битв і облоги на цих полях загинуло і було пораненено більше 10 тисяч солдат-союзників і більше 9 тисяч солдат-конфедератів.
Тур по парку - це дорога довжиною 16 миль, вздовж позицій Союзу і Конфедерації. Вздовж дороги безліч пам’ятників і меморіалів та 15 основних зупинок біля місць, де відбувались найвизначніші події.
Однією з таких зупинок є музей присвячений човну-броненносцю ЮСС Каір. Всього було побудовано сім таких човнів, всі вони мали назви на честь міст вздовж річок Міссісіпі і Огайо. Ці човни були плавучими фортецями - повністю броньовані і укомплектовані тринадцятьма гарматами. Людиною, що розробила проект для броненосців, був Семюел Пук (Samuel M. Pook), а головним інженером - Джеймс Ідс(James B. Eads).
Життя Каіру, незважаючи на всю його міць, було дуже недовгим. Човен побудували у січні 1862 року, а вже в грудні цього ж року він був потоплений. Сталось це коли Каір на чолі невеликої флотилії вирушив у рейд, щоб знищити батареї Конфедерації і розчистити води від підводних мін. Недалеко від місця призначення човни потрапили під арт-обстріл. Каір почав розвертатись щоб розпочати контратаку і тут дві торпеди влучили йому у бік. Важкий корабель відразу ж почав тонути і повністю пішов під воду за 6 хвилин. Команда, на щастя, не постраждала.
У запалі війни про Каїр забули, лежав він собі на дні довгі роки. Навіть де він затонув забули. Так би він і пролежав під водою, якби не історик парку Едвін Беарс. Він за допомогою мап та документів віднайшов приблизне місцезнаходження човна. Потім взяв двох своїх друзів і колег, Дона Джекса(Don Jacks) і Воррена Грабау(Warren Grabau), звичайнісінькі компаси і металошукачі та підтвердив свої здогадки. Це сталось у 1956 році.
Едвін був майже впевнений, що знає де лежить Каїр, але треба було перевірити. Тож ще три довгі роки Едвін і його однодумці збирали гроші та переконували всіх, що треба взяти дайверів та професійне обладнання і точно взнати, що Едвін знайшов саме Каір.
Нарешті у 1960 з дна вдалось підняти гармату і рульову рубку. Всі здогадки були вірні, тож вважаючи на історичну цінність човна, його вирішили підняти. Знову виникло питання грошей, яке було вирішено за допомогою штату Міссісіпі, графства Воррен, і багаточисленних благодійних фондів.
В 1964 спроба підняти човен за допомогою сталевих кабелів зазнала поразки - такий спосіб руйнував дерев'яний човен, що пробув багато років під водою. Вирішили, що цілим його дістати не вдасться. Каір розрізали на три частини і так вже діставали. Нарешті у 1965 році човен, точніше все що від нього залишилось, знову побачив денне світло.
Підняти човен це одне,а реставрація зовсім інше. Лише у 1972 році Конгрес вирішив передати Каір на баланс Службі національних парків США і авторозував реставрацію, гроші на яку знайшлись лише у 1977 році. Тоді човен транспортували у Віксбург і розмістили біля Національного кладовища Віксбург у парку. Для всіх предметів, що вдалось врятувати з човна, побудували музей. Там можна побачити амуніцію, предмети побуту, зброю, які пролежали на дні ріки довгі-довгі роки.
Оглянувши човен з усіх боків і навіть побувавши всередині, ми завершили тур по парку і поїхали подивитись на місто.
Місто було порожнім. Чи то неділя, чи там завжди так. Ні машин, ні людей, все зачинено. Тож ми прогулялись по головній вулиці і вирушили на південь.Вже в сторону Нового Орлеану і дому.
Немає коментарів:
Дописати коментар